Блогер Таня Пренткович про планування в Instagram та бізнесі – у спецпроекті планерів Oh My Big Plan!

Звезды / Интервью
Cosmo

Як за три дні зварити 200 кілограмів локшини для фестивалю вуличної їжі, навіщо готувати контент-план для Instagram-блогу та що стоїть за «легким» бізнесом продажу одягу онлайн.
Про це ми поговорили у другому випуску спецпроекту Oh My Big Plan! Це серія інтерв’ю з дівчатами, які захоплюють своїми амбітними цілями і великими планами та ніколи не відкладають мрії на потім.

Саме для таких, як вони, створені 4 надкрасивих планери Oh My Big Plan! Кожен блокнот розрахований на три місяці, а разом вони допоможуть розпланувати твій ідеальний рік. Заповнюй їх по порядку: став цілі за системою SMART у Mint Edition, аналізуй проміжні результати у Blush edition, позбувайся негативних установок у Lavender Edition та дякуй собі за всі зусилля на шляху до мрії у завершальному Sky Edition!

Героїнею нашого другого інтерв’ю, присвяченого Blush Edition, стала Таня Пренткович – Instagram-блогер, засновниця закладів східної кухні Tiger Box та піар-агенції PRentkovych agency.

Хороший менеджер не відкладає на завтра те, що можна делегувати сьогодні. Раніше мені було важко довіряти іншим. Був час, коли я робила сама абсолютно все і дуже цим пишалась. Паралельно писала пост для Instagram, годувала грудну дитину, відповідала на запити в діректі, їхала у справах до нашого ресторану Tiger Box, прибирала вдома, готувала, приділяла час чоловікові.

Але в якийсь момент я зрозуміла, що просто закипаю. Моя енергія вичерпувалася до половини дня, а далі я вже більше нічого не могла робити. І тоді почала вчитися більшість обов’язків делегувати. Наприклад, я побачила, що за день у діректі отримую близько 300 запитів на співпрацю, і в більшості випадків відповідаю людям однаковими шаблонами про види реклами й те, скільки вони коштують. А цю задачу можна передати іншій людині. Так рік тому в моєму житті з’явилася Іра, моя права рука. Ми створили окрему сторінку @prentkovych_cooperation, де на запити відповідає вона. Вперше почали фіксувати замовлення в таблиці, з’явилася організованість. Бо раніше якщо мені треба було сьогодні терміново віддати рекламу, я просила замовника: «Нагадайте, будь ласка!».

Коли ти перестаєш все-все контролювати і даєш людям свободу – вони набагато краще виконують свої обов’язки. З часом делегувати все легше і легше. Коли ми переїжджали до Києва – я повністю довірилася Ірі навіть у виборі квартири. Вона просто показала нам її на відео, і ми підтвердили цей варіант, навіть не бачивши його вживу.

Ті, у кого не виходить досягти своєї цілі, просто дуже швидко здаються. Можна подумати, що мені пощастило на другому курсі заробити на авто, пощастило зараз переїхати до Києва, зняти красивий офіс, відкрити свою піар-агенцію. Але за тим везінням стоїть багато титанічної роботи. Останні 8 місяців ми працюємо взагалі без жодного вихідного чи лікарняного. Працюємо в день народження, на весілля. Часто доводиться переступити через свою лінь, не поспати кілька ночей, попросити когось про допомогу, забувши про гордість. За удачею завжди сховано багато зусиль.

У 20 років я створила онлайн-магазин ВКонтакті. Одяг купувала спершу на секондах, потім у стоках, далі на сейлах у Європі. Зі сторони це дуже легкий бізнес, бо ти вибираєш класні речі, фотографуєш і перепродаєш. Але насправді в перший час, аби зранку встигнути придбати найкращий одяг із завозу, мені доводилося ночувати під секондами. 

3 роки тому ми з чоловіком вирішили відкрити свій заклад харчування – продавати локшину і рис за східними мотивами. Починали з невеликої палатки на Фестивалі вуличної їжі в Тернополі. Тоді ця ідея здавалася повністю нереальною. По-перше, у нас не було ніякого зв’язку з ресторанним бізнесом. Так, я вчилась на готельно-ресторанному в Польщі, але ми всі знаємо, що навчання та реальність дуже сильно відрізняються. По-друге, на всю підготовку було 3 тижні: придумати логотип, назву, страви, прорахувати калькуляцію, купити обладнання. По-третє, у мене ніколи не було якоїсь фінансової підтримки, і ми мали все зробити своїми силами.

Фестиваль тривав три дні, і весь цей час я з батьками готувала макарони нон-стоп. Тато тримав величезний друшляк над ванною, мама його зливала, я пакували все в лоточки, клеїла наклейки та їхала далі на фестиваль. І так без зупинки. Зварили за цей час десь 200 кілограмів локшини.

Зараз у нас є вже дві повноцінні локації Tiger Box у Тернополі та плани відкрити заклад у Києві, а спершу було дуже непросто. Коли ми орендували своє перше приміщення, там не було підключено трифазної лінії. Усе професійне обладнання розраховане на 360 вольт, а у нас було лише 220. Тому протягом трьох місяців я мусила щодня прокидатися о 7 ранку, варити вдома локшину і везти її до закладу. Мені могли в будь-який час подзвонити і сказати: «Таню, через годину нам треба макарони» – і я не мала ніякого іншого варіанту, як іти додому і це робити. Варила локшину зранку, в обід, ввечері. У той день, коли нам підключили трифазну лінію – я поставила цю макароноварку на стіл і просто почала його цілувати, бо зрозуміла: нарешті Добі вільний!

Як кожна дівчинка, я інколи хочу, щоб хтось прийшов і зробив всі справи за мене. Але в такі моменти озираюсь назад і розумію: який сенс зупинятися, якщо все виходить і вже так багато зроблено! А ще мене щоранку мотивує бажання, щоб мій син мною пишався. Це не дає опускати руки.

Мій час зазвичай розписаний по годинах, тому без планування не обійтися ніяк. Свій наступний день я продумую звечора. Кажуть, «місто засинає – прокидається мафія», а в моєму випадку «місто засинає, чоловік і син засинають – і з’являється час спокійно планувати». Десь півгодини я розписую свої найближчі задачі, прокручую, як буде все проходити. Навіть завчасно придумую, у що буду завтра вдягатися, бо коли роблю це зранку – виходить не дуже кльово.

Так само звечора наперед готую контент-план, адже якщо цього не зроблю, то за день в Instagram у мене буде тільки один пост. Тож я ввечері формую 3-4 фото і продумую, про що приблизно буду писати. Серед публікацій у стрічці щодня є мінімум одна рекламна, і важливо гармонійно вписати її в інший контент. Загалом за один день у мене близько 15 реклам: від скріншотів у сторіз – до посту чи детального відеоогляду.

Справи на день я люблю планувати в Google Календарі, бо його мені можуть заповнювати інші, і це дуже зручно. А от коли хочу записати свої особисті думки, роздуми над проектами – то завжди роблю це в блокноті. Коли ти пишеш щось від руки, це завжди виходить більш творчо.

Обожнюю ставити галочки поряд із закінченими завданнями. Особливість нашої сфери – ти ніколи не маєш відчуття, що повністю виконала свій перелік задач. Тому що кожна справа є частинкою якогось великого діла. Ти постійно чимось займаєшся, але ніде не можеш поставити жирну крапку. З одного боку, це класно: адже розумієш, що робиш щось більше, ніж одну маленьку задачу. Але з іншого боку, ти ніколи не лягаєш спати з відчуттям, що закінчила повністю все. Тому мені дуже подобається ставити галочки біля виконаних задач в записнику або в Google Календарі – бо тоді відчуваєш, що у тебе є нехай маленька, але перемога.

У планері Oh My Big Plan є 8 блоків цілей: сім’я, кар’єра, здоров’я, гроші, саморозвиток, подорожі, хобі, стосунки з друзями. Поділюся кількома своїми такими цілями. Якщо говорити про сім’ю, я би дуже хотіла, щоб у нашій родині було троє діток. Звісно, це ціль не найближчий час, а можливо, років на 10-15, але дуже хотілося би, аби одного дня вона здійснилася.

Щодо кар’єри, ми мріємо, щоб наш Tiger був у кожному місті України. І працюємо над цим. Спершу хочемо відкрити заклад у Києві, а далі будемо продавати франшизу, для неї вже майже все готово.

В плані подорожей, за перший рік життя сина ми разом відвідали близько 11 країн. У майбутньому хочеться не збавляти швидкість і хоча би 5 разів на рік подорожувати за кордон. Поїздки дуже піднімають настрій та заряджають.

Щодо хобі – якщо чесно, у мене немає на них часу. Напевно, моїм захопленням можна назвати Instagram. Це одночасно і робота, і якась віддушина – бо є дуже велика аудиторія, яка завжди вислухає, щось порадить і підкаже.

У планері Blush Edition є цитата Дженніфер Еністон: «Не будуйте залізобетонні плани. Завжди припускайте, що обставини можуть змінитися». І це те, чого я намагаюся себе вчити. Мені завжди з цим дуже складно. Тому що я такий собі перфекціоніст: складаю в голові ідеальний план, і коли щось від нього відхиляється, починаю панікувати. Тож намагаюся привчати себе, що головне тримати перед очима ціль, а прийти до неї можна різними шляхами. Можливо – не так, як очікувала. Можливо, прийти трохи пізніше, ніж планувала. Головне – прийти.

Якщо чесно, я не завжди вірю у свої сили. Розумію, що у мене може вийти, але все одно залишається якась доля сумнівів. Приблизно півроку тому я написала своїй помічниці, що хочу створювати щось своє. І вона відповіла: «Давай робити піар-агенцію! Адже навряд чи хтось робив стільки реклами, як ти». Коли я вперше почула цю ідею, то сказала собі: «Дівчинко з Тернополя, невже ти думаєш, що справишся?» Але мене рятує, що навколо завжди люди, які підтримують. І з їхньою вірою все виходить. А ще зараз я знаю те, чого не розуміла раніше: за кожною геніальною справою стоять такі ж прості люди, як я. Головне – бути готовою багато працювати заради своєї мрії.

P.S. Якщо ти також креативна дівчинка, яка хочерозставляти пріоритети, досягати амбітних цілей і при цьому не загубитися в безкінечному хаосі задач – то ти вже знаєш, що робити. Архікрасивий Oh My Big Plan! чекає на тебе, аби стати початком нової ери планування, системності та творчості.

І не забувай читати наше попереднє інтерв’ю з Лерою Бородіною – ми поговорили з нею про те, навіщо треба планувати час на факапи, як не зійти з розуму з 72 робочими чатами та чому найбільше задоволення приносить «робити невидиме видимим».

Підготувала Ніна Коробко
  

Рейтинг / 0
5 5 27