#дітиКеруютьСвітом: Тарас Тополя о детстве, новом поколении и правах ребенка

Звезды / Интервью
Фото: Из личного архива,
Cosmo

Ко всемирному дню ребенка (20 ноября) вместе с детским Фондом ООН (ЮНИСЕФ) мы поговорили с украинскими звездами об их детстве, разнице поколений и о том, как изменилось понимание прав ребенка. Сегодня своими воспоминаниями поделился певец, фронтмен группы “Антитіла”, молодежный посол ЮНИСЕФ в Украине Тарас Тополя. 

У дитинстві мене нічого сильніше не захоплювало за мрію бути на сцені. Я хотів разом із гуртом співати для тисяч людей ті пісні, які вважатиму за потрібне. Ті пісні, які ми створимо самостійно. Ну, власне, так і сталося, що моя дитяча мрія здійснилася. “Антитіла” сьогодні збирають стадіони, але шлях до своєї мрії я почав ще у дитячому віці, і перший музичний колектив зібрав у шкільному підвалі, коли вчився у десятому класі.

Найперші складнощі дитинства – обмеження у свободі волі. Багато чого у моєму дитинстві визначали батьки, переважно мама. Іноді вона вважала, що моя мрія – це не те, заради чого варто нехтувати якимись іншими важливими справами. Буду відвертим, часто через те, що я надто захоплювався музикою й ідеєю створити колектив, страждали інші сфери мого життя. В тому числі й навчання. Мамі це не дуже подобалось.

Сучасні діти мають швидкий доступ до інформації. Вони можуть знаходити те, що їх цікавить, і формувати свою точку зору. Їм не потрібні посередники, їм потрібні смартфон та Інтернет. Це, звичайно, кардинально змінило життя поколінь, і в тому числі покоління, до якого належать мої діти. Це зробило їх розкутішими, волелюбнішими. Теперiшні діти швидше вчаться брати на себе відповідальність за свої вчинки. Час, в якому живе сучасне покоління, дає набагато більше можливостей, ніж час, коли я зростав.

Ми з дружиною можемо собі дозволити задовольняти прохання і втілювати бажання дітей, не обмежуючись фінансами. У моєму дитинстві такого не було. Також дітям ми даємо досить багато свободи, і вони набивають свої ґулі, несуть за них відповідальність. Я намагаюся не дуже обмежувати їх у розвагах, навіть якщо вони час від часу здаються небезпечними. Якщо син ходить по краю басейну і намагається, перехиляючись, дістати листочок звідти, я не біжу рятувати його від небезпеки. Хай краще він упаде – я дістану його з води мокрим і він відчує всю повноту відповідальності за свій вчинок. Окрім того, ми даємо дітям можливість вступати з нами в суперечки й спонукаємо їх до формування своїх аргументів.   

 

Рейтинг / 0
3 5 1