Не такі, як усі: історія однієї екопоселенки

Твоя жизнь / Lifestyle
Фото: фото предоставлены героиней
Cosmo

Відмовитися від міста із його перманентними вібраціями, тусовками, барами, хабами і магазинами на кожному кроці…Звучить фантастично і по-кіношному, чи не так? Але не для нашої героїні Анастасії, що розвиває культуру екопоселень, самоорганізованих спільнот на селі в ім’я еко-лайфстайлу на Київщині. Вона розповіла Cosmopolitan, як влаштовані екопоселення, чим вони кращі за міські джунглі, чому їх вподобали навіть програмісти і…де там шукати Wi-Fi та батату!

Про те, як все починалося

Я виросла в Києві й жила звичайним міським життям. Навіть не була травмована копанням картоплі в бабусі в дитинстві, як це часто буває. Та повернемося до мене в дорослому віці…В якийсь момент ми з чоловіком змінили раціон харчування, стали вегетаріанцями. І, занурившись в питання харчування заради здоров’я, я усвідомила, якою кількістю хімії обробляється зараз сільськогосподарська продукція, навіть та, що її продають бабусі на ринку. А справжні органічні продукти на той час було складно знайти. Тому постало питання вирощування власної їжі, та й захотілося вже втекти від міського смогу та шуму.

Переїзд просто в село не влаштовував: ми розуміли, що опинимось самі серед іншого світу і довго так не витримаємо. Хотілося до однодумців, тому ми почали їздити по тематичних фестивалях та різних екопоселеннях. Врешті, знайшли місцевість та людей, що припали нам до душі. Це було у 2013 році. Ми стали третьої сім’єю в екопоселенні «Зелені кручі». Зараз нас там уже вісім сімей і ми продовжуємо рости.

Про «Зелені кручі» та їхні красоти

Наші «Зелені кручі» розташовані у селі Дмитренки Богуславського району, що на Київщині. Це звичайне село, в якому сім'ї купують будинки, і або ремонтують їх, або зносять і будують наново. Про поселення ми дізналися на одному фестивалі. Його засновниця створила сайт та запрошувала людей приєднуватися. Нам сподобалась сама ця місцевість: мальовничі пагорби, ставок поруч, ліс. Та й від Києва туди ходять прямі маршрутки. Дорога від міста займає дві години – це не так, щоб і дуже близько, але й не далеко.
Ми на той час розуміли, що в один день все покинути в місті й переїхати не готові, бо попереду довгий процес облаштування ділянки до остаточного комфортного переїзду. Тож ми, а також кілька інших сімей, разом з якими ми пізніше утворили спільноту, перебиралися до «Зелених круч» поступово.

Про життя у спільно(с)ті

Оскільки ми розташовані у звичайному селі, а не на окремій території, як це буває із іншими екопоселеннями, то «Зелені кручі» - це, в першу чергу, спільнота. Це люди, об’єднані спільними цінностями, такими як здоровий спосіб життя, органічний спосіб вирощування їжі, ненасильництво по відношенню до тварин. У нас немає релігії чи ідеології. Ми різні, але хочемо одного – щасливо жити на землі. Є взаємодопомога у наших стосунках один з одним. Можна покликати сусідів допомогти посадити садок, чи залишити дітей на когось, чи попросити полити розсаду, якщо ти поїхав. Маленькими кроками ми вчимось кооперації.
З часом у нас налагодилась взаємодія: одна сім’я організовує навчальні курси по пермакультурі (сталому сільському господарству), інша надає приміщення, третя селить та годує учасників в своїй садибі зеленого туризму, четверта вирощує продукти. Ми бачимо в цьому перспективу та хочемо розвивати освітній напрямок, розширюючи його на різні близькі нам теми. Також ми хочемо збільшувати виробництво продукції на продаж.

Про власне господарство

Ми з чоловіком вирощуємо овочі та фрукти для потреб своєї сім’ї. Крім традиційних огірків-помідорів (хоча й помідори у мене не традиційні – всіх кольорів та форм), вирощуємо батат, чуфу (земляний мигдаль), спаржу. Є навіть інжир. На спільній землі екопоселення минулого року виростили власну гречку для потреб всіх сімей. Цього року будемо збирати льон для олії. Інша сім’я, яка живе за рахунок продажу власної продукції, робить навіть сир тофу з власної сої. Смачнішого я ніде не куштувала. Також давлять олію: соняшникову, льонову, з грецького горіха, гарбузову. Продукцію ми продаємо через нашу сторінку на Фейсбук.

Наша сім’я не тримає тварин через неможливість поїхати з ділянки навіть на день, коли у тебе тварини. Тому молочну продукцію ми купуємо у друзів-органічних фермерів. Але є й складна етична дилема, з якою стикаються багато екопоселенців: як утримувати тварин без насильства. Корову чи козу можна тримати в хороших умовах, любити її й брати у неї молоко. Але телята й козлята народжуються і їх треба кудись дівати. До цього не всі готові. Хоча знаю в Україні вайшнавське поселення, яке спеціалізується на порятунку корів: викуповують корів та биків, щоб їх не відправили на скотобійню, та утримують їх до старості.

Про типовий день екопоселенки

За сільськими мірками ми з чоловіком встаємо пізно, бо зберігаємо міську звичку сидіти за комп’ютером до першої ночі. Зазвичай встаю о 7-й, іноді о 6-й. Роблю зарядку для спини, бо вона дуже страждає від сільської роботи, постійно доводиться щось важке підіймати. Перший мій сніданок – ягоди з куща: полуниця, смородина, шовковиця, малина – по сезону. Потім йду на город.

Особливість пермакультурного городу в тому, що багато зусиль йде на його створення перші роки, а потім праці треба менше. У мене стаціонарні грядки, земля на яких не перекопується, лише мульчується (покривається шаром сіна, соломи чи листя). Це зменшує необхідність поливу та не треба сапати бур’яни. Роботи все одно завжди багато, але ця робота інша ніж у традиційному сільському господарстві. Згребти скошене сіно і розкласти його по грядках три рази на рік та розкласти раз на рік солому на доріжках теж займає час, але легше фізично і більш творчо, ніж сапати. 

Є в мене й багато дрібних постійних справ як пасинкування помідорів чи регулювання кількості вусів полуниці. Зазвичай увесь день я на ногах, намотую багато кілометрів по нашій ділянці. На післяобідню спеку залишаю заготовки, якими можна займатися на кухні чи в саду. Фрукти й ягоди переробляю на пастилу з медом. Огірки та помідори засолюю. Роблю чіпси з кабачків та помідорів. Багато заморожую. Сушу трави на чай.

Перші роки я активно засаджувала нашу ділянку. У нас гектар землі і потрібен був і вітрозахист із дерев і кущів по периметру, і молодий садок, і грядки на цілині зробити. Тому працювала багато, завжди була «третя зміна» з ліхтариком. Зараз все основне вже висаджене, можна працювати менше.

Про те, чому екопоселення – все ж цивілізація

Інтернет і Нова Пошта в нашому райцентрі зараз покривають всі базові потреби. Замість кінотеатру – фільми на комп’ютері. Будь-які товари можна замовити через інтернет. Друзі та родичі самі приїжджають до нас в гості на відпочинок. Особисто мені не вистачає лише танців, якими ми з чоловіком займалися до переїзду. Тепер свінг танцюю лише з граблями.

Живучи в екопоселеннях, також цілком можна працювати дистанційно, бо в нас хороший інтернет. Це взагалі чудова можливість для програмістів. Хтось заробляє гроші, вирощуючи продукцію на продаж. Частина сімей поки працює в місті, вкладається в будівництво і шукає варіанти заробітку в екопоселенні. Я ж - викладач французької мови, тому можу проводити заняття по скайпу.

Поселення є різні. Є поселення родових помість, які більш закриті та орієнтовані на відмову від цивілізації та відновлення традицій роду. Про них і знають менше, бо вони себе не виставляють напоказ. Формат же екопоселень більш відкритий та сучасний. У всіх наших господинь є блендери та електросушарки, а у господарів - сучасні електроінструменти. Їх ми, до речі, позичаємо один одному і в цьому теж є перевага проживання у спільноті. Знаю поселення, де вже стоять свої вітряки, сонячні панелі та сонячні сушарки.
Про те, чому екопоселення кращі за міста

Коли приїжджаю зараз в Київ, фізично дуже важко дихати. Цього не помічаєш, коли живеш постійно серед загазованості, і дуже помічаєш, коли звикаєш жити з дня в день у чистому повітрі й майже цілий день проводити надворі. Важко спати, коли за вікнами без кінця шумлять машини. Некомфортно чути сусідів за стінкою. Гидко заходити в прокурений ліфт. Бачити тупу й похабну рекламу по всьому місту. Так, в місті багато своїх переваг. Але хочеться швиденько скористатися ними й повернутися у свій садок, де співають птахи і пахнуть трави. І де ти вже відчуваєш ту ділянку землі, про яку піклуєшся, вона є твоєю справжньою домівкою. Для мене це не «дауншифтинг», а навпаки, покращення якості життя.

Коли живеш у екопоселенні, легше сповідувати принципи усвідомленого споживання. Ми менше купуємо, всі органічні відходи компостуємо, папір же йде на розпалювання пічки. Геть без пластику не виходить обійтися, а той, що утворюється, вивожу час від часу в Київ на станцію сортування.

На жаль, в селі немає жодного вивозу сміття, і люди звикли скидати все в яри. Ми ходимо й прибираємо це все, а на пляжах навіть встановили смітники.

Про мрії

Як щодо майбутнього? Я мрію, щоб моя ділянка забезпечувала нас стабільним врожаєм, що буде покривати всі наші потреби у харчуванні. Мрію про великий спільний будинок для освітнього центру та потреб поселення. Хочу побудувати таке екопоселення, де всі будуть економічно стабільні. Щоб було декілька власних бізнесів, в яких будуть задіяні різні сім’ї. Щоб наші гектари спільної території перетворилися на продуктивний сад. Щоб до нас приїжджали відвідувачі з усього світу. А от мій чоловік мріє про майстерню, щоб займатися технічними винаходами. Все це можливо, але вимагає часу, знань та наполегливої праці.
Мрію також перейняти досвід закордонних екопоселень. Багато світових екопоселень є хабами екологічних досліджень та освіти. Той сталий спосіб життя, який ми ведемо, зараз у світовому тренді через зміни клімату та екологічну катастрофу. І тут екопоселення стають навчальними майданчиками й отримують грантівську підтримку для організації екологічних заходів. А ще у світі поширене волонтерство в екопоселеннях. Люди залюбки приїжджають пожити й попрацювати на землі як варіант проведення вихідних чи відпустки. Ці можливості хотілося б використати й у нас.



 Інтерв’юєр: Сєда Власова

Рейтинг / 0
5 5 13