Іра Лузіна з Panivalkova: "На першому місці завжди стоїть пісня"

Звезды / Интервью
Фото: Юлия Вебер, Александра Патока
Cosmo

Panivalkova – жіноче інді-поп тріо з Києва. Самі учасниці характеризують свій стиль як "чуттєвий мінімалізм". Іра Лузіна, одна із засновниць гурту, розповіла Cosmo про своє знайомство з музикою, концертні турне в Україні і за кордоном та Джорджа Харрісона.

Іро, чим ти займалась до того, як з’явилась Panivalkova? Ти відчувала себе музикантом з дитинства, чи такий варіант самоідентифікації прийшов вже у дорослому віці?

Гадаю, у дитинстві я краще чула свої бажання та мрії, тому співати почала раніше, ніж говорити. Потім пішла в народний хор, музичну школу, почались перші пісні, перший гурт… У якийсь момент я вирішила піти вчитись на архітектурний факультет, але і там з перших днів затусила з іншими архітекторами-музикантами. Був також період, коли я шукала музикантів і гурти в оголошеннях на рок.київ.юа та ходила на репетиції з якимись дуже дивними чуваками. (Хто знає, той зрозуміє).

Дійсно, станом на цей рік можу сказати "я – музикант", але тільки тому, що віддана цій справі. Мені приємно, що музика обирає мене для вирішення своїх задач, і мені боляче, якщо я не впоралась або не дотягнула. Якщо це означає бути музикантом, то я – музикант.

Ти більше співачка, інструменталістка чи композиторка? Коли ти вирішила остаточно кинути роботу та займатись музикою?

Я люблю тексти і голос – це перше, що мене чіпляє в піснях інших
виконавців. Можливо, особливості тексту і вокалу мене торкають, бо я більше автор та співачка, але "Іра Лузіна – автор та співачка" звучить дуже смішно. Звісно, це круто, що я вже рік не працюю в офісі, займаюсь лише музикою, але до цього встигла попрацювати дизайнеркою інтер’єру, головною редакторкою, копірайтеркою на фрілансі. Я кинула таку роботу тоді, коли гурт почав займати весь мій час. Зараз я працюю більше по годинах і вкладаю більше сили, ніж колись в редакції.

Протягом останнього року твоя група відкатала кілька масштабних турів Україною та Європою. Скільки часу ви максимально проводили разом і наскільки тури зміцнюють (чи, можливо, руйнують) мікроклімат у колективі?

Думаю, тури – це важке випробовування для будь-якого гурту. Дуже часто ми перебуваємо втрьох усі 24 години, бо живемо в номерах разом (бувало, що і в одній кімнаті на одному ліжку, ага). Роки два-три тому наши поїздки були максимально трешовими, організатори купували нам квитки в плацкарт на верхні місця біля туалету, знімали дивні хостели і селили по друзях на підлогу. Та нічого з вищезазначеного не вплинуло на наші стосунки. Навпаки, чим більше трешу, тим веселіше ділити це на трьох.

Так, у турах ми втомлюємося, але, як на мене, дуже добре тримаємо себе в руках і намагаємось не зриватись одна на одну. Максимально ми були разом 24 години на добу цілий місяць в євротурі у 2017. Один раз нормально конфліктнули – та й усе.

Давай чесно, де приємніше грати – за кордоном, де менше людей тебе знає, але організація на значно вищому рівні, чи в Україні, де ви маєте повні зали, але де чи кожен виїзд – це стрес?

Я би не сказала, що в Європі нам було набагато легше в плані організації або техрайдеру. Більшість часу ми грали в невеличких клубах, деколи був один монітор на всіх або не вистачало стійок чи мікрофонів, бо в нас доволі складний сетап. Але були й дуже круті концерти, особливо фестивалі – це абсолютний топ в плані менеджменту, забезпечення, ставлення до музикантів і дисципліни. Поки що для мене найкрутіший рівень організації – це шоукейс Eurosonic Noorderslag, де всі працюють чітко та супервідповідально. Такого рівня в Україні я не бачила на жодному заході.

Я не можу вибрати або Україну, або Європу – як на мене, приємно грати і вдома, і там, а стресово буває незалежно від країни. Але, наприклад, мерч везти приємніше в Європу, тому що там є культура придбання футболок і дисків на концертах. Останні кілька концертів туру нам вже не було що продавати. В Україні із цим складніше.

Спостерігаючи за вами, я відчував, що ти "олдскульна" ланка групи. Якщо спробувати охопити всю музику, яку ти слухала у свідомому віці, то з якого десятиліття виявиться більшість альбомів?

Дійсно, я більше по 60-70-х роках: Бітли, Дженіс Джоплін, Queen, Хендрікс, Cream. Але є коливання раніше-пізніше типу Елли Фіцжеральд, Патті Сміт… Звісно, на мене вплинули і герої юності – ранній Мумій Троль, Земфіра. Так сталося, що я взагалі не слухала українську музику 90-х та початку нульових, бо в місті, де я виросла (Енергодар, Запорізька область), телебачення було переважно російським. Тобто весь шарм Території А пройшов повз мене – тут я взагалі не в темі. Я от тільки рік тому дізналась, що таке Аквавіта. Дякую, Іра і Даша.

Пол МакКартні чи Рінго Старр?

Голосую за Леннона.

Три альбоми, які, на твою думку, має послухати кожен.

Ну, це дуже важко. Скажу John Lennon "Imagine", Cream "Disraeli Gears" та
Michael Kiwanuka "Love & Hate", але треба переслухати всі їхні альбоми.

Повертаючись до твоєї музики: як довго Panivalkova зможе створювати щось нове і не повторюватись із таким складом інструментів? Для створення нової пісні "Космополітик" було запрошенo більше 40 музикантів – і результат цієї роботи дуже завищує планку. Що буде далі? Вам дійсно стало тісно з укулеле, піаніно і барабанами, чи це просто експеримент на один раз?

Ніхто з нас не знає, що Панівалькова готує і чого ми маємо навчитись заради наступної пісні. Треба розуміти, що в нас ніколи не існувало готової концепції "барабани + клавіши + укулеле". Усе склалось так, що я мала почати грати на укулеле. А для наступних пісень Іра Кульшенко мала зіграти партію на кастаньєтах і соло на гармоні. А в новій пісні Даша-барабанщиця повинна співати оці рядки, а я маю грати на металофоні-фісгармоні-вібраслепі і ще шелестіти шейкером й тамбурином. Зараз я вже граю на флейті (!). Немає жодного готового плану – на першому місці завжди стоїть пісня, а ми маємо зробити все, щоби вона вийшла такою, як треба.

Щодо "Космополітік": ми залучили більше 40 людей, у тому числі індійського музиканта Дрю Нанку, але це теж не на сто відсотків запланований момент. Дрю – це взагалі диво для нас, він долучився останнім та імпровізував на запису. Ми працювали над створенням демки "Космополітік" цілий рік, додаючи один інструмент за одним. Була навіть ідея записати туди ще контрабас, сітар, ліру та арфу, але ми вчасно зупинились, я вважаю.

Чи плануєш ти сольний проект?

Я відкрита до пропозицій щодо співпраці, мені цікаві різні стилі, вдається деколи попрацювати з електронними музикантами. Щодо сольного проекту – не знаю, кому це буде цікаво, крім мене і моєї мами. Якщо треба, воно прийде  – і я прийму це.

І на завершення – коли чекати новий альбом Panivalkova і скільки концертів ви вже відіграли з моменту виходу попереднього?

Мені дуже важко порахувати скільки концертів. Від моменту релізу "Донтворі" ми відіграли два тури Україною, один Європою, фестивалі, плюс бум після відбору на Євробачення… Ми поки працюємо синглами. Нещодавно вийшов наш із
Morphom «Суперхіт», а восени чекайте на ще одну важливу пісню. Окрім того, завдяки Інституту Гете ми разом з німецьким гуртом Die Höchste Eisenbahn їдемо у міні-тур Україною: будемо у Києві, Вінниці, Тернополі та Рівному.