«Я — будь-яка»: 5 вчительок фізичної культури — про професійний шлях, досягнення та мрії 

Твоя жизнь / Lifestyle
20 декабря 2021
Cosmo

Різні. У спортивному костюмі на майданчику, із сином за руку в парку, з чоловіком у бізнесі та з мамою в гостях. Сучасні жінки як «універсальні бійці» сьогодення — працьовиті, жіночні, професійні, натхненні, талановиті та різносторонні. Що ховається за кожною із них?

Громадська організація Олександра Педана JuniorZ спільно із Міжнародним фондом соціальної справедливості створили проєкт «Я — будь-яка», де завдяки п’ятьом жінкам, вчителькам фізичної культури, підкреслили їхню унікальність у спортивній професії. 

Орися Вачко

Про професію:

Уже 9 років заходжу в стіни спортивного залу і зустрічаю захоплені очі школярів. Розумію, що є два варіанти: або провести урок цікаво та незвично або... ніяк. 

Коли була студенткою на спеціальності «Модельєр», раптом зрозуміла, що мій активний спосіб життя і спеціальність йдуть у різних напрямках. Я з дитинства займалась спортом, а ще завжди любила організовувати активне дозвілля молодших братів і сестер. Так і зародилась ідея стати вчителем. Я без проблем навчалася одночасно в двох навчальних закладах, проте, прийшовши працювати в школу, усвідомила, що сучасні школярі відрізняються. Це стало справжнім викликом — не лише змотивувати, а й зацікавити молоде покоління спортом.

Основний принцип у професійній діяльності:

Для дітей треба стати другом. Ми дружимо з моїми вихованцями поза межами школи. Я можу бути як і другом, так і наставником, намагаюсь ділитись власним досвідом. Як мама двох дітей, я розумію, як це важливо — мати підтримку в молодому віці. Тому для моїх школярів найгірша фраза від мене: «Можеш зі мною не вітатись!»(сміється). Все, звичайно, жартома, але я справді пишаюсь, що маю такі відносини з молодим поколінням. 

Про звичайний робочий день та силу тайм-менеджменту:

Моє життя наповнене по самі вінця. У мене є коханий чоловік, донька та син, улюблена робота, а також цілий зоопарк: собака, рибки, хом’як, пташки. Тому день мій починається о 5:45, а завершується о 23:00. Якщо правильно спланувати час, можна зробити все! 

Про найсміливіший вчинок:

Стрибок з парашутом з висоти 4000 м. Це моя стихія — шукати скрізь драйв та адреналін. Інакше жити нецікаво. Чоловік змирився, а діти, сподіваюсь, пишаються. 

Приклад жінки:

Мій особистий приклад — жінки, що в скрутних життєвих обставинах, із дитиною ДЦП на руках, відсутністю чоловічої підтримки й наявності роботи залишаються сильними та незламними. Коли я дивлюсь на таких жінок — це мотиватор ніколи не здаватись та цінувати те, що маєш. Такими людьми треба захоплюватись.

Людмила Мосійченко-Бобракова

Про професійну діяльність:

Мій професійний шлях досить цікавий. Двадцятирічна робота почалась з... листа тодішньому Президенту України Л.Кучмі. У листі я написала про труднощі працевлаштування молоді без досвіду роботи, велике прагнення працювати в освіті. Мені запропонували навіть 3 місця на вибір. Так я отримала посаду педагога-організатора. Потім стала заступником з виховної роботи (10 років на цій посаді), а далі — друга вища освіта (викладач фізичної культури). У своїй роботі я намагаюсь уникати слів «працювати у школі» або «працювати вчителем». Я обожнюю слово «вчителювати» — це начебто одвічний творчий процес. 

Про головні досягнення в роботі:

Я завжди попереду (посміхається). Хтось лише думає щось зробити, а я вже зробила, чи взяла участь, чи перемогла. Іноді від цього і страждаю, бо тепер завжди хочеться чогось нового, крутішого. Я постійно в різних проєктах. Мої спортивні проєкти — це конкурс соціальних ініціатив «Ми — це місто» грант у 50 000 грн на спортивний майданчик, «Посилка успіху» Фонда Кличка, де отримала спортивний інвентар і 3 дні тренінгу у Києві,  «Ярмарок спорту-2020» в онлайн-форматі від ГО «Асоціація спортивних організацій». Кожного року кажу собі: більше ні в які проєкти та заходи не лізу. Не вдається. Але розумію — це результати старань та активності, особливо в період пандемії.

Про креативність вчителя під час карантину:

Яблука і апельсини замість м’ячиків, рушник або пасок замість гімнастичної палки. Коли фантазія дає ідеї навіть вночі, а ці ідеї успішно втілюються — це найпрекрасніше, що може бути. Я одна з перших вчителів моєї школи, яка почала проводити уроки в Zoom та викладати уроки на каналі YouTube. 

Про вільний час:

Я люблю подорожувати Україною разом із моїм сином. Моя душа у Львові, я завжди там морально відпочиваю та перезавантажуюсь. Крім цього, відвідую фітнес та веду гурток журналістики (все-таки маю другу вищу освіту у цьому напрямі).

Про мрії:

Хочу, щоб реформи відбувалися швидше. Бо дітям вони потрібні зараз, а не коли вони вже виростуть. Щоб було більше сучасних спортивних об`єктів і споруд, та вони були доступні усім категоріям. А для себе, для душі — випити чашечку кави з Денисом Сілантьєвим. 

Надія Можаєва

Про професійний шлях:

Це був мій 10-й клас. Я хотіла бути або журналісткою, або акторкою, тому готувалась до вступу. Мені дали завдання: написати статтю в газету про тренера з боротьби. У той день тренер сказав: «Мені так не вистачає дівчат. Приходь до нас на тренування». З тих пір я не пропустила жодного тренування, лише через хворобу. У нас з тренером стався симбіоз, це мій другий тато. Батьки мені говорили: «Ну куди, ти ж дівчина, 10 клас, яка боротьба?” У мене були тренування кожний день. До кінця школи значно виросли мої спортивні результати: я здобула звання майстра спорту з боротьби, а також була чемпіонкою та трьохразовою призеркою чемпіонату Європи. У той момент трапився перший поворот моєї долі у бік вчителювання та тренерської діяльності. 

Другий поворот, який і завів мене до педагогічного університету, стався у 2014 році. Це був початок військових дій у нашій області та моєму рідному місті — Щастя. На той момент через складну політичну ситуацію вступ до Луганської державної академії культури та мистецтв був неможливий. Бажання працювати з людьми все ж таки залишалось, а спортивну кар’єру припиняти не хотілось. У тому ж році я вступила до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, що знаходиться на підконтрольній Україні території, на викладача фізичної культури та спорту. Мені вдалося влаштуватися на роботу до Луганського регіонального центру з фізичної культури та спорту інвалідів, а у 2017 році я отримала посаду тренера-викладача з плавання. Мабуть, на цьому моменті моєї історії можна повернутись на початок, щоб згадати, з якого виду спорту все почалось… Саме так, будучи майстром спорту з боротьби, я вирішила вчити дітей плавати. 

Про травму:

Тріщина гомілкостопа — те, що дається мені зараз взнаки. Пам’ятаю, що тоді готувалась до світових змагань і часу на лікування зовсім не було. Так і недолікувала.

Про роботу:

4 роки назад я відчула себе на своєму місці. Зараз я не можу сказати, що я працюю тренером-викладачем, тому що я цим живу. Я шалено люблю те, чим займаюсь. На початку роботи ми вчились разом із дітьми: вони — плавати, а я — розуміти та відчувати їх, допомагати їм, дарувати впевненість у себе та свої можливості. Дивлячись на своїх вихованців, я бачу, що ми змогли зробити команду, сім’ю. Результати не є пріоритетом, головне як діти діти вчаться допомагати один одному, довіряти, цінувати та підтримувати. Найголовнішою моєю мрією, як тренера-викладача, є успішність моїх вихованців. Я поки що не можу уявити собі той день, коли хтось з моїх спортсменів здійме прапор нашої держави над усіма іншими на паралімпійських іграх. Але я вірю, що такий день обов’язково буде. 

Про особистий час:

У мене немає розділу між особистим і робочим часом. Коли запитують про те, коли у мене будуть свої дітки, я відповідаю: «У мене зараз 40 дітей, усі мої!” Або я вже лягаю в ліжко, а приходить повідомлення о 22 вечора: «Надіє Олександрівно, я плавки забув». «І що ж робити?» — відповідаю.

Про найцінніший подарунок:

Емоції від дітей. Я отримала на день народження лист від хлопчика-сироти, у якому від руки було написано: «Дякую за те, що ви в нас є». Суть моєї роботи вклалась в одне речення. І я розплакалась. 

Про хобі:

Я малюю та читаю вірші. А ще в свій єдиний вихідний день працюю в салоні тату-майстром. Шалено подобається. Я втілюю мрію через тату-малюнок, а на роботі здійснюю мрії дітей через фізичні навантаження та духовне збагачення. 

Про мрію:

Власна квартира. Я з 2015 року маю статус переселенця і з тих пір ми з чоловіком винаймаємо житло. Але ми вже змінили більше 10-ти квартир. Кажуть, що ми талісман на продаж квартир, бо після нашого заїзду через кілька місяців квартири успішно продаються.

Надія Петрівна 

Про професійну діяльність:

Мені 82 роки, і 63 роки я працюю за своїм покликанням. Все життя пов’язане зі спортом. Я закінчила технікум фізичної культури, стала кандидатом в майстри спорту та майстром спорта міжнародного класу з поліатлону й тренувалась в олімпійського чемпіона України Віктора Чукаріна. Мені з дитинства казали: «Ти безстрашна». Я погоджуюсь, бо в спорті інакше не можна. Ніколи не уявляла себе в іншому. Після завершення навчання працювала тренером, потім вчителем фізичної культури. 

Про роботу у 82 роки:

У 80 років я звільнилась з роботи вчителя фізкультури. Пішла працювати в інше місце. Мене зустріла директорка іншої школи і запросила працювати вчителем. Я повернулась і… цілувала стіни шкільного спортзалу. Не передати ці відчуття. 

Про вихованців: 

Я люблю своїх дітей. У мене сувора дисципліна, але вони чітко розуміють за що отримують бали та похвалу. Найцінніше від моїх учнів — це добросовісність. Коли я чую від них: «Надіє Петрівно, ну як ми можемо вас підвести?», я щаслива! Тепер навіть вчителі просять зробити їм тренування. Що може бути краще?

Про сім‘ю:

Чоловік помер, коли мені було 30, а йому 40, дитині — 4,5. Тоді були складні часи, директор мені казав: або робота, або діти. Я не змогла виховати доньку. Уже 17 років ми не бачимось та не спілкуємось із донькою та внуком. Це трагедія для мене.

Про вільний час: 

Я плаваю, бігаю, стріляю та танцюю. Наприклад, під час карантину у мене був такий розклад: біг з високим підняттям бедра, прискорення та розминка. І ще 10 км до джерела води пішки. 

Коли їду на море — усі діти біля мене. І бабусі просять: і мого навчіть, і мого. І я вчу, бо це моє покликання. Я всім знайомим раджу починати займатись спортом з маленького. Хоч кілька кіл на стадіоні. Спорт — це наше життя. 

Про настанову молодим вчителям:

Я бажаю, щоб молоді викладачі не йшли з роботи завчасно. Щоб вони відчули цю професію і побачили результат своїх старань на дітях. Вони мають зацікавити дітей. Пам’ятаю випадок, коли був кволий та хворий хлопчик. Я залучила його до легкої атлетики. Мама приходила щаслива і дякувала, що хлопчик перестав хворіти і покращив здоров’я. І це не поодинокі випадки. Я радію з цього. 

Про мрію:

Хочу дожити до 90 років при здоровому глузді!

Вікторія Федорова

Про професійний шлях:

Перший урок фізкультури я провела в 2016 році, у віці 34-х років. Це був усвідомлений вибір професії, отримання другої вищої освіти. 

Моє дитинство і юність були пов`язані зі спортом (секція плавання, рукопашного бою, активність на уроках фізкультури). Але цей зв`язок був завдяки батькам, вони змушували ходити на секції. У 2012 році я захопилася тренуваннями в тренажерному залі, у 2016 року мала перше спортивне досягнення. Заняття в такому віці, моя фізична форма, самопочуття, дали мені розуміння того, що люди недооцінюють присутність цілеспрямованих фізичних навантажень в їх житті. І коли постало питання щодо пошуку нової роботи, я вирішила спробувати себе в ролі вчителя. Адже саме в шкільному віці відбувається закладка інтересів, звичок, поглядів. А я на своєму прикладі хотіла донести до дітей користь фізкультури, спорту, танців, туризму. І такої тривалої відпустки як у вчителя у мене раніше не було. 

Про вихованців: 

Мені подобається працювати з дітьми, подобаються їх невимушеність і гнучкість душі, з дорослішанням це пропадає. З ними я почуваю себе на 20 років. Школярі зі мною можуть порадитися, поділитися таємницею.

Про принцип життя: 

Є два типи людей: одні котять світ, а інші біжать поруч і кричать: «Боже, куди котиться цей світ?», Жюль Ренар. Я зрозуміла, що хочу бути тією людиною, яка «котить світ».

Про досягнення:

Мій стаж роботи в школі невеликий, похвалитися випускниками, які обрали професію вчителя фізкультури, тренера або стали чемпіонами, я поки не можу. 

Але коли я бачу хлопців, які навчились підтягуватись та віджиматись від полу після того як побачили як це роблю я, коли учні поспішають до мене на урок з бажанням виконувати колові тренування, рухові вправи, коли колега мені розповіла, що її син після перегляду моїх світлин та відео зі змагань почав завзятіше тренуватися в секції — це все найвища нагорода для мене.

Про мрію: 

Хочу пірнути в акваторію Карибського моря або Мексиканської затоки і добути з дна молюск з перлиною всередині.

5 5 6
Спецпроекты
Реклама

Допомога тисячам людей з вадами серця та судин замість традиційних подарунків: новий благодіний проект Oriflame

Спільно з Національним інститутом серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова та благодійним фондом «Допомога Пацієнтам».

5 проверенных гаданий на Рождество

Верь в лучшее, и все обязательно сбудется. 

Твоя жизнь / Lifestyle
Это интересно

Cherchez la femme: 5 вещей, которым стоит научиться у француженок

С нашими подсказками ты станешь круче любой парижанки!

Loading...
Хочешь больше узнать про "LifeStyle"?

Wish-list: 7 ідеальних подарунків на Новий рік самій собі

Поспіхом вибираючи новорічні подарунки рідним та близьким, не забудь підготувати щось приємне і для головної людини у своєму житті — для себе.

Твоя жизнь / Lifestyle
Это интересно

На удачу: какой драгоценный камень подходит каждому знаку зодиака

Лучшие друзья девушек — не только бриллианты!

Гороскоп
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

 

© Copyrignt Cosmopolitan Ukraine, 2019. Все права защищены.