Весілля на «Вирії. Простонеба»: 20 нових українських родин і десятки історій про любов
У старій українській міфології вирієм називали прадавній рай — простір вічного тепла, куди щороку відлітають птахи. Чи можливо уявити місце на світі краще, ніж це, щоб взяти шлюб? Саме на «Вирії. Простонеба» у 2026 році вирішили поєднати свої долі 20 пар. Тут ювелірний бренд GUZEMA у партнерстві з проєктом «Дія» та за підтримки Міністерства юстиції України й Міністерства цифрової трансформації України став частиною особливих історій кохання.
Для багатьох українців сьогодні навіть найпростіші речі набувають іншої ваги: зібратися всією родиною, провести день разом, планувати майбутнє не на кілька тижнів наперед, а на роки. Саме тому для гостей «Вирій» став можливістю нарешті зробити те, що вони довго відкладали. Тож, окрім весілля, ще близько 50 пар протягом 8–9 серпня приєдналися до символічних обрядів: вони поновлювали обітниці, святкували важливі спільні дати та освідчувалися в коханні.
«У цьому для GUZEMA і був сенс “Вирію”: створити простір, де серед музики, української культури та святкування люди могли зробити щось дуже просте й дуже важливе — обрати одне одного. GUZEMA — про любов, яку не хочеться відкладати», — кажуть у команді бренду. Щоб зробити цей день особливим для новостворених родин, вони дарували обручки парам, які офіційно одружувалися на фестивалі.
Серед закоханих, які мали весілля на «Вирії», були й військові. Вони ділилися історіями свого знайомства і стосунків, як-от молода сім’я Криволап:
«Ми дуже довго чекали зустрічі, тому що він поїхав на службу на два тижні. Ми тільки переписувалися, але вже тоді, здається, один одному казали, що хочемо бути разом, і тільки пізніше був перший поцілунок».
Були й ті, кого доля поєднала вже давно — у дитинстві чи під час народження в одному регіоні.
«Насправді ми вперше познайомилися ще дітьми. Нам було років по 15. Ми гуляли зі спільними друзями, слухали музику. Пам’ятаю, що тоді це був гурт Three Days Grace. Потім минуло кілька років, і ми знову випадково зустрілися… на тому самому місці», — коментує родина Адаменко.
«Ми обоє зі Сходу. Разом зараз намагаємося відновлювати традиції, які були втрачені в наших краях. Збираємо спогади з дитинства, традиції від наших дідусів і бабусь. Сергій займається скорописом, і ми навіть підписували запрошення на наше весілля саме скорописом», — каже сім’я Куліш.
Сімейні традиції теж народжуються з маленьких речей. Для однієї пари це традиційні свята, які вони люблять готувати й зустрічати разом, і танцювати на кухні, поки готується вечеря. Для іншої — відновлення власної культурної пам’яті. На фестивалі українського етно також знайшлося місце весільним традиціям. Наречені куштували калачі та короваї, ступали на рушник, дзвеніли дзвониками, виходячи з шатра до гостей, і, звісно, не обійшлося без кидання букета нареченої.
Говорячи про букети, відзначимо, що в кожної пари вони були різними й не повторювалися між собою. Одні наречені додавали до них сухоцвіти й колоски пшениці, інші — вибирали композиції з яскравих квітів та екзотичних рослин. Ба більше, кожен букет ставав логічним завершенням образу нареченої й відповідав стилістиці фестивалю.
Для пар, що святкували свої особливі моменти на «Вирії», дрескод був таким же обов’язковим, як і для решти гостей. Тому на світлинах із розпису можна побачити десятки варіацій весільного вбрання. Спільними рисами були переважно світлі кольори, льон або бавовна, вишивка, квіткові орнаменти й аплікації, і все ж кожна пара переосмислювала свої вбрання по-різному. Одні наречені мали фату, інші — вінки або стрічки; одні чоловіки обирали чорні вишиванки, інші — надавали перевагу світлим тонам; хтось робив full-макіяж, а хтось робив ставку на аксесуари. Навіть вид одягу не був класичним костюмом для молодого та сукнею для молодої. Тут знайшлося місце шортам, топам, сукням, кейпам, сорочкам, спідницям різної довжини, хусткам, вишиванкам, плахтам та ще багатьом популярним і не дуже елементам гардероба.
Однак дещо таки об’єднувало всі пари без винятку — палке кохання та спільна мрія:
«Мрія — це мир. Ми зараз працюємо, робимо саме для того, щоб донатити і допомагати ЗСУ. Тому це дійсно мрія. Дуже хочеться зустрітися повною родиною».
