Любов варта всього: 5 віршів Сергія Жадана, що стали синонімом кохання

«Мова зникає, коли нею не говорять про любов» — ці слова Сергія Жадана одразу задають тон значній частині його поезії, де кохання стає не просто почуттям, а мовою, якою живе серце. Любов у Жадана — це не лише радість, а й біль, розлука, страх і надія; це постійне бажання бути поруч, творити для іншого, берегти його світ і спільну історію.

Напередодні Дня усіх закоханих згадаймо знакові вірші Сергія Жадана, які вкотре переконують нас: у світі, де все швидко минає, любов залишається єдиним маршрутом, який варто обирати знову і знову.

Вони навіть можуть жити в різних містах...

Вони навіть можуть жити в різних містах,
і в своїх розмовах не торкатися головного,
але ті слова, які він їй пише в листах,
вона читає так, ніби їх не було до нього.

І коли вона не отримує від нього листів,
і починає нити і рахувати втрати,
вона ненавидить все, що він їй говорив,
себто, ненавидить взагалі усе, що може згадати.

І коли він відкриває світ, ніби верстак,
пристосовуючи його до любові своєї,
все, що він робить, він робить щоразу так,
аби вона розуміла, що він це робить для неї.

Тому що для нього найгіршим з усіх терзань,
миттю, коли починались усі його біди,
завжди було проводжати її на нічний вокзал,
до останнього сподіваючись, що вона не поїде.

І тому він хоче просто бути з нею цієї зими,
класти їй на подушку зібрані метеорити,
і спати з нею так, як пси сплять із дітьми —
щоби зігріти і щоби не розбудити.

І він говорить — хай буде так, хай буде без таємниць.
Хай буде так, — погоджується вона, рахуючи заметілі.
Мова їм потрібна лише для того, аби не наговорити дурниць.
Весело працює волинка серця в гарячому тілі.

Пливи, рибо, пливи...

Пливи, рибо, пливи —
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.

Коли зелені зірки
падають в гирло ріки,
тоді твоя стернова
промовляє слова:
це ось — мої сни,
це — рибальські човни,
це — ніч, це — течія,
це — смерть, певно, моя.

Життя — це тиша й сміх.
Його стане на всіх.
Його вистачить всім —
всім коханням моїм.
Тому лети, рибо, лети —
я знаю всі мости,
знаю всі маяки,
роблю все навпаки.

Лише твої слова,
лише таємниці й дива,
лише сповідь і піст
в одному з портових міст.
Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій —
радій, рибо, радій.

Любов варта всього —
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

І жінка з чорним, як земля, волоссям...

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.

Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.

Лише про мене хай забуває в останню чергу.

Перші дні листопада...

Перші дні листопада.
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?

Третя по обіді.
Суха осінь.
Посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.
Світло таке легке.
Вона четвертий день у дорозі.
Хай їй хоча би тут буде спокійно.

Якщо буде потрібно —
поправлятиму ковдру.
Якщо буде холодно —
причинятиму вікна.
Спробую перехитрити її застуду невиліковну.
Я сам усе це вигадав,
вона ні в чому не винна.

Як я її залишу?
Незабаром почнеться вечір.
Швидко стемніє, повітря остигне.
Краще вже охоронятиму її речі.
Краще вже грітиму її стигми.

Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
раптом птахи почнуть битися в стіни,
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,

раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
раптом забуде все, що говорила до цього,
раптом серце її, золоте й шалене,
буде битись тепер для когось чужого.

Хай спить. Хай розбереться зі снами.
Хай її нинішні сни перетечуть у колишні.
Навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.
Навіть якщо їй буде снитись хтось інший.

І ось він сидить, відраховуючи хвилини.
Сидить, нервує без потреби.
А вона не прокидається лише з тієї причини,
що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.

Осінь над ними з льоду й сталі.
Холодні ріки, незнайомі люди.
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.

Тому що ніколи тебе не вирвеш...

Тому що ніколи тебе не вирвеш,
ніколи не забереш,
тому що вся твоя свобода
складається з меж,

тому що в тебе немає
жодного вантажу,
тому що ти ніколи не слухаєш,
оскільки знаєш і так,
що я скажу,

тому що в цій мові не лишилось
жодних нормальних слів,
тому що синтаксис,
який нас рятував,
давно застарів,

тому що, повіривши одного разу,
будеш вірити до кінця,
тому що мені саме тепер
не вистачає
твого імені та лиця,

я не дам тобі жити так,
як ти хотіла — мені на зло,
ніби я не зупиняв для тебе кров,
ніби нічого і не було,

я все одно спробую хоча б якось
тобі допомогти,
я все одно все зіпсую,
все одно досягну мети.

Сама подумай —
як би я відмовився від твоїх листів?
Ти ж розумієш, що я від тебе хотів.
Я хотів, щоби все було так,
як хотіла ти.

Тому доведеться далі
писати всі ці листи.
Доведеться змиритися з тим,
що все мине.
Доведеться не говорити
про важливе та головне,
доведеться боятись свободи,
триматися меж.

Щастя не оминеш.
Щастя не оминеш.