7 фільмів, які зробили з аматорів кінозірок

Стрічки з непрофесійними акторами часто мають унікальну енергію та щирість — саме там народжується кіно, де реальність інколи відчувається сильніше, ніж у документалістиці. Режисери свідомо відмовляються від звичних професіоналів, щоб знайти зовсім іншу інтонацію: іноді випадково, іноді — після тривалих кастингів. З нагоди виходу на екрани фільму «Сират», у якому зіграв лише один професійний актор, ми створили добірку стрічок, де ключові ролі виконали аматори — і саме це зробило кожну з історій надзвичайно переконливою.

Кадр із фільму «Сират»

«Чотириста ударів», 1959

Дебют Франсуа Трюффо, що став одним із символів французької нової хвилі, був знятий з відчутною довірою до непрофесійних акторів. На головну роль він запросив 14-річного Жана-П’єра Лео — хлопця, який порушував дисципліну в пансіоні та не мав жодного досвіду гри перед камерою. Трюффо побачив у ньому ідеальний відбиток власного дитинства та характеру вигаданого Антуана Дуанеля.

Стрічка, відзначена в Каннах за найкращу режисуру, розповідає про непросте життя 12-річного підлітка, якому бракує уваги матері, розуміння вітчима та підтримки вчителів. У багатьох сценах актори-аматори імпровізували просто на майданчику, і ця щирість стала ключем до успіху. Лео повертався до образу Дуанеля ще протягом двох десятиліть, але саме фільм «Чотириста ударів» зробив його відкриттям світового кіно.

«Малята», 1995

«Малята» — один з найрезонансніших фільмів про підліткову безпритульність і світ без дорослих. Ларрі Кларк прагнув показати життя підлітків Нью-Йорка 90-х таким, яким воно було: з хаосом, сексом, наркотиками, вуличними конфліктами й повною відсутністю дорослого контролю. Тож він шукав героїв буквально на вулицях. 

Лео Фіцпатріка, який зіграв Теллі, режисер помітив у скейт-парку. Розаріо Доусон взяли в проєкт після випадкової зустрічі на ґанку її будинку. Хлою Севіньї запросили після знайомства зі сценаристом Гармоні Коріном у Вашингтон-сквер-парку.

«Пікнік біля Навислої скелі», 1975

Пітер Вір, який на той час лише починав як режисер, працював з невеликим бюджетом і не міг запросити відомих акторів. Тому він зробив ставку на початківців і не прогадав. На головні ролі він обрав молодих виконавиць, зокрема тих, хто взагалі не планував продовжувати акторську кар’єру: деякі з них згодом стали психологами, а багато учениць шкіл Південної Австралії, які зіграли вихованок коледжу, більше ніколи не повернулися до кіно.

Вір свідомо шукав обличчя, від яких віяло б атмосферою Вікторіанської епохи, — тендітні та крихкі. У фільмі розповідається про таємниче зникнення на Навислій скелі у штаті Вікторія трьох дівчат і їхньої вчительки математики. І саме аматорський склад допоміг передати загадковість цієї історії.

«Втрачений рейс», 2006

Якщо говорити про радикальну правдивість, то «Втрачений рейс» — один з найяскравіших прикладів. Пол Грінграсс реконструював події на борту літака United 93 під час терактів 11 вересня, знімаючи їх у режимі реального часу — дія триває саме стільки, скільки й реальний політ.

Щоб досягти документальної достовірності, режисер запросив на знімання справжніх диспетчерів, працівників авіації та урядовців, які того дня були на робочих місцях. Серед них і голова Федерального управління цивільної авіації США Бен Слайні, який у фільмі грає самого себе. 

«Скарб», 2009

Габурі Сідібе навіть не мріяла про акторство, коли вирішила заради цікавості зайти на кастинг. На той момент вона була звичайною студенткою й навчалася на психолога. Та її перша у житті проба обернулася тріумфом: Габурі отримала головну роль у фільмі за романом поетеси Сапфіри про жорстоке насильство, яке переживає 16-річна Клейріс «Прешес» Джонс.

Робота Сідібе стала одкровенням і принесла їй номінацію на «Оскар». Її гра, позбавлена штампів і завченої техніки, зробила історію Прешес ще більш емоційною та нестерпно реалістичною.

«Проєкт “Флорида”», 2017

Шон Бейкер давно відомий своєю любов’ю до непрофесійних акторів, але в «Проєкті “Флорида”» він перевершив себе: головну роль матері маленької Муні отримала Бріа Вінейте — дівчина, яка до цього навіть не думала про кіно. Бейкер натрапив на її сторінку в Instagram і побачив у ній саме ту харизматичну героїню, яку шукав: з яскравими татуюваннями, мінливими кольорами волосся та абсолютно природною манерою поведінки.

Події стрічки розгортаються в занедбаному мотелі на околиці Орландо, штат Флорида, де шестирічна Муні проводить літо серед інших дітей зі складних сімей. Дорослі навколо борються з бездомністю, залежностями й невдачами, а діти занурені у свій хаотичний, галасливий світ. Саме поєднання професійних акторів та новачків створило відчуття, ніби камера просто підглядає за реальним життям.

«Сират», 2025

Олівер Лаше зняв стрічку «Сират» у марокканській пустелі, де за сюжетом батько із сином вирушає у подорож на пошуки зниклої доньки. Шлях починається на рейві серед пісків і перетворюється на притчу про втрату, прийняття та пошук духовних орієнтирів.

Майже всі, хто грає у фільмі, аматори: реальні рейвери, яких Лаше залучив для створення максимально живої атмосфери. Єдиний професійний актор у стрічці — Серхі Лопес. Контраст між його досвідом і непередбачуваністю новачків створив унікальний ритм, де межа між акторською грою та реальністю майже зникає. З 27 листопада фільм «Сират» можна побачити в українських кінотеатрах.