Свята наближаються: якими вони були у дитинстві — архівні фото і теплі спогади команди Cosmopolitan

Свята наближаються — а разом з ними повертаються спогади. Про ті зими, коли диво було простим, а щастя здавалося майже гарантованим. Ми зібрали архівні фото команди Cosmopolitan і теплі, дуже особисті історії про зимові свята нашого дитинства — різні, але схожі у найважливішому.

Юля Николайчук, шеф-редакторка cosmo.com.ua

Маленький спойлер: більшість моїх колег зазначили, що з віком їхнє сприйняття зимових свят змінилося. У мене теж так. У дитинстві мою увагу найбільше захоплювало саме таїнство цього періоду. Я обожнювала знаходити подарунки під подушкою та біля ялинки — моя уява працювала на повну і домальовувала сліди святого Миколая всюди: у прочинених дверях у кімнаті, у нічних звуках у квартирі, у тіні від машин, що проїжджали під вікнами, на стінах. Що старшою я стаю, то менше вірю в диво у тому, дитячому сенсі. Зараз моє найбільше щастя і диво у різдвяний (і будь-який інший) період — мати можливість бути поруч із рідними та близькими. 

Цьогоріч я проведу Святвечір і Різдво в тій самій квартирі, яка зображена на фото нижче, — квартирі моїх дідуся та бабусі по татовій лінії. Там досі стоїть той самий сервант, а в ньому — той самий красивий посуд. Уже давно немає дідуся, який ще застав те святкування, а з 2022-го немає і бабусі. Але є тато і мама, і я щиро вважаю себе найбагатшою та найщасливішою людиною у світі тільки тому, що завдяки їм можу переміститися — хай не в часі, але в просторі — і поруч із ними на різдвяні свята знову побути дитиною.

Настя Леонова, beauty-редакторка cosmo.com.ua

Період різдвяних свят — мій найулюбленіший у році ще з дитинства. Коли я була маленькою, то відповідально писала листи Миколаю, завжди чекала на сюрпризи, любила милуватися феєрверками й тішилася відчуттям дива. Зараз хочеться робити ці сюрпризи самій, а головне у свята — бути поруч із рідними людьми, створювати одне для одного гарний настрій та з вірою у краще ввійти в новий рік. І я сподіваюся, що наші бажання, які ми загадаємо опівночі, обовʼязково здійсняться!

Наталія Пєєва, fashion-редакторка cosmo.com.ua

На фото я у костюмі сніжинки — канонічна подія для більшості дівчат у садочку. Однак я й досі пам’ятаю, як мені колола та пачка з фатину і що взагалі-то я хотіла бути головною героїнею — Зимою… От би повернутися в той час, коли саме такі речі були найбільшим клопотом.

У дитинстві грудень і січень були для мене золотою порою. Усе починалося з Миколая, коли мама-Миколай ховала мені подарунки під подушку та в чоботи. Далі був Новий рік, коли опівночі різко вимикалося світло, а за хвилину магічним чином під ялинкою з’являлися яскраві пакунки. Потім ми їхали до рідних, де я мала знайти під ялинкою ще більше подарунків і зняти з гілочок прикраси-цукерки. А кульмінацією завжди було Різдво (тоді — за юліанським стилем).

Річ у тім, що день народження мого дідуся припадає на Святвечір, тож традиційно наша родина 6 січня збиралася за вечерею, їла смачну кутю та холодну грибну юшку. Я співала колядки та знову отримувала гостинці.

Сьогодні я розумію, що більшості тих подарунків уже не маю і, найімовірніше, не згадаю, що саме тоді дарували. Але найбільше мені болить за рідних, багато з яких тепер залишилися тільки на фото та в моєму серці. Я безмежно сумую за атмосферою, якої вже ніколи не відчути, але щиро дякую родині за те, що у мене колись було.

Вікторія Скорик, lifestyle-редакторка cosmo.com.ua

Для мене зимові свята — це дім бабусі й дідуся в селі. Та сама хата, запах домашньої їжі, риплива дерев’яна підлога і тиша за вікном. Раніше це відчувалося зовсім інакше — тоді все було магічним без жодних причин. За сімейним столом збиралася вся родина, говорили про все, а я навіть не розуміла про що. Хотілося бігати по хаті, чекати вечора, слухати кожен звук і радіти просто тому, що свято є.

Зараз, коли я подорослішала, все змінилося. Дім і люди ті самі, але відчуття вже не такі… Свята стали спокійнішими, без тієї дитячої радості й очікування. Залишився затишок, але разом з ним — легкий сум через те, що деякі емоції залишаються тільки в дитинстві.

Оля Чава, редакторка соціальних мереж Cosmopolitan Україна

Зимові свята завжди починалися з величезної коробки з ялинковими іграшками, дощиком і паперовими сніжинками. У перші дні канікул мама діставала її із шафи, і ми однією командою починали прикрашати квартиру, поки тата не було вдома.

На самі свята в найбільшій кімнаті з’являвся головний атрибут — величезний розкладний стіл. Увесь рік він стояв тягарем у кутку за шафою. Лише взимку наставав його зоряний час. Тато запікав фірмову курочку з рисом, мама готувала найсмачніші у світі салати — щороку кілька перевірених і обов’язково один експериментальний. А я дивилася мультики про принцес і терпляче чекала на подарунок.

Агнета Бондаренко, керівниця digital-відділу

Новорічний період мого дитинства — це час, коли щастя було простим. Хрускіт снігу під ногами, бабусин фірмовий кекс «Пенсіонерка», повна хата родичів та багато веселих конкурсів з подарунками за найкращий костюм. У дитинстві зимові свята завжди здаються трохи магічнішими, ніж у дорослому житті. Добре, що збереглися фотоальбоми: завдяки їм ми можемо хоч на мить повернутися в той казковий період.

Катя Серегова, вебдизайнерка

У дитинстві зимові свята здавалися чимось магічним і великим, але лише з роками я зрозуміла: святом була зовсім не дата в календарі. Святом були мої батьки — тато і матуся. Вони робили все, аби з мого обличчя не сходила посмішка. Переглядаючи фотографії з дитинства, щоб обрати одну для цієї статті, я помітила: на кожному фото — радісна дитина, радісна я. Це про людей, які дарували мені все найкраще, що мали, і це ніколи не зводилося лише до матеріального. Вони віддавали те хороше, що жило в них самих.

Саме вони навчили мене знаходити світло й частинку свята завжди, навчили створювати його самій. Тепер ми все частіше святкуємо окремо через відстань, проте це тепло вперто долає кілометри. Зараз ставлення до Різдва та Нового року значно тепліше й усвідомленіше: хочеться робити приємне для інших і створювати свято навколо себе, наскільки це можливо в наших реаліях. Бо свято для мене — це навіть не гірлянди й не опівніч, це про людей, які навчили мене знаходити світло навіть тоді, коли його майже не видно. Дякую, па і ма.

Анастасія Ткаченко, продюсерка спецпроєктів

Який період може бути найбільш очікуваним для того, хто любить робити й отримувати подарунки? А якщо цей часовий проміжок ще й з народинами збігається? Як носій консюмеристського гена, чий день народження припадає на початок січня, стверджую: жоден інший. Тож у дитинстві зимові свята були подвійним комбо, на яке я чекала з великим нетерпінням. Тільки тоді найкращими подарунками для мене були ляльки чи вбрання для них (Barbie, звісно, в іграшковому батлі перемагала з великим відривом, бо для неї окремо продавалося багато одягу та аксесуарів), а тепер це речі для себе любої, мого вже дорослого аватара. Ну окей, книги та різні естетичні елементи для дому теж вітаються.

На світлині я тримаю в руках те багатство, що отримала в подарунок на зимові свята в 1994-му.

Альона Токаренко, фінансова менеджерка

Для мене зимові свята — це не стільки події, скільки внутрішній стан. Навіть коли надворі холодно, всередині з’являється відчуття тепла. У дитинстві воно виникало дуже просто: запах мандаринів, ялинка з іграшками, очікування подарунків. Тоді здавалося, що попереду обов’язково буде щось хороше.

З роками відчуття стали іншими. Свята більше не сприймаються як щось особливе саме по собі, зате з’явилася інша цінність — час, проведений із близькими. І все ж іноді я ловлю себе на тому самому дитячому відчутті: ніби щось тепле й магічне ще може статися.