«Я мрію, щоб у кожній сім’ї зйомка народження була такою ж обов’язковою, як і весільна». Інтерв’ю з фотографинею Яною Ляшенко

Про перші пологи, зняті на камеру, переїзд до США, викладання та магію моменту народження

Вона — та, хто знімає перший вдих, перший погляд, перший дотик. Народження дитини — це не просто подія, це момент, який змінює все: маму, тата, світ навколо. І саме цей момент фотографиня Яна Ляшенко перетворює на вічність. Вона — одна з перших в Україні, хто почав працювати в унікальному жанрі пологової фотографії: настільки інтимному, що наважуються на нього одиниці.

Її шлях — від заводського цеху до міжнародного визнання — починався з мрії та першої камери, купленої в кредит. Але навіть тоді вона вже знала: фотографія — це її покликання. Сьогодні Яна не просто документує народження — вона проживає кожну історію разом з героями. Про перші пологи, зняті на камеру, шлях у США, викладання й силу моменту, який змінює все, — читай в інтерв’ю Яни для Cosmopolitan Україна.

Пам’ятаєш момент, коли вперше взяла до рук фотоапарат? Це було випадково чи вже тоді ти знала, що це саме «воно»?

Звісно, пам’ятаю — це був 2014 рік. Я працювала на заводі та мріяла стати фотографом, тому, скоріше, це була моя ціль. Ще до покупки камери в мені жило чітке відчуття, що саме це — моє. Тож коли наважилася зробити крок до мрії, пішла і взяла свій перший у житті кредит на свою першу камеру.

Якими були твої перші знімки? Що тоді найбільше хотілося зберегти через об’єктив?

З перших хвилин я хотіла знімати кохання, тому не вагаючись обрала весільну фотографію. Цим шляхом я йшла майже сім років.

Була якась точка, коли фотографія з хобі перетворилася на справу твого життя?

Фотографія ніколи не була для мене просто хобі — я із самого початку знала, що це буде справа мого життя. А ще допомогла фраза мого чоловіка: «Кредит платити нічим, тому або за п’ять місяців навчишся знімати добре, або ми продаємо камеру». Уже через чотири місяці я знімала два весілля в Греції — до речі, це була моя перша подорож до Європи.

Знімати народження дитини — це дуже особисто. Як ти наважилася на таку зйомку?

Це сталося завдяки одній з наречених, яких я знімала. Я фотографувала їхню пару, ще коли вони тільки зустрічалися, потім — весілля, вагітність… І одного разу пролунав дзвінок: «Яно, зніми наші пологи!». Я вагалася, бо сама тільки пів року як стала мамою. Але цікавість і магія моменту перемогли. Я не могла пропустити нагоду побачити народження нового життя на власні очі.

Пам’ятаєш перші пологи у своєму кадрі? Що відчувала — хвилювання, страх, натхнення?

Я пам’ятаю кожну хвилину тих пологів. Підходячи до дверей пологової, почула стогони — і зрозуміла, що не запізнилася. Мурашки пішли по шкірі, в голові з’явився страх: «Як це — спостерігати за чужим болем?». Але щойно я відкрила двері — мене охопило натхнення. У повітрі відчувалось очікування дива. А коли дитина з’явилася на світ, я зрозуміла, що нічого прекраснішого ще не бачила. Весільні сукні, букети, красивий декор — усе, що колись так мене захоплювало у весільних зйомках, просто потьмяніло на тлі чарівності моменту народження нової людини. Саме тоді, під час свого першого знімання пологів, я зрозуміла: хочу закарбовувати такі безцінні миті усе життя.

Це досить нестандартна тема для України. Що тебе в ній так сильно зачепило?

Цінність моменту. Після love story пари можуть розійтися, після весілля — розлучитися. Але діти — з нами назавжди. А що може бути ціннішим, ніж поява нового життя? Особливо в часи, коли ми щодня втрачаємо так багато людей.

Ти стала першою в Україні, хто взявся за цю тему так професійно й масштабно. Як на це відреагувала аудиторія?

Коли ділилась ідеєю з друзями та знайомими, стикалася з нерозумінням і подивом. Але коли розповіла про власний проєкт у соцмережах — не було навіть краплі хейту. Здається, кожна жінка відчула близькість цієї теми, що дало мені ще більше впевненості.

Про твою роботу заговорили далеко за межами України. Коли вперше відчула, що твоє мистецтво — на міжнародному рівні?

Чесно? До повномасштабного вторгнення я навіть не думала про міжнародний рівень. Але через хворобу сина, за порадою лікарів, ми поїхали до США. Я не знала мови, я не знала людей, і в голові з’являлися думки, що, можливо, більше ніколи не візьму до рук камеру. Допоки мені не трапилися місцеві люди. Їм було байдуже, хто я, звідки, якою мовою говорю… Вони просто хотіли, щоб я закарбувала момент народження їхньої дитини. Одні пологи за одними допомогли мені усвідомити: де б я не була — те, що я роблю, завжди дарує мені відчуття, що я на своєму місці у цьому світі.

Ти зараз живеш і працюєш у США. Як тобі тамтешні реалії? Чим відрізняється підхід до пологової фотографії в Україні та за кордоном?

Я відчуваю себе тут трохи першопрохідцем. І не тому, що я перша, хто почав знімати пологи в Америці, а тому, що я перша, хто не просто документує факт народження, а намагається прожити кожен етап разом з майбутньою мамою. Показати повітря, яким дихає пара в момент появи дитини, передати атмосферу, наситити кожну історію відчуттям присутності — саме це я вкладаю у свою роботу. І саме тому для Америки те, що я роблю, — це щось нове, незвичне й по-справжньому захопливе.

Чи відчуваєш, що саме в Америці розкрилася на повну — і творчо, і як професіоналка?

Ні, на повну я розкрилася вдома — разом з нашими жінками, в моменти народження маленьких українців. Сюди я приїхала вже сформованою. І тепер хочу передати цінність кожного народження — вже тут, у США.

Ти ще й викладаєш. Як з’явилося бажання навчати інших?

Прийшло розуміння, що я не зможу зняти пологи кожної жінки у світі. А отже, не маю права залишати свої знання тільки для себе. Я мрію, щоб у кожній сім’ї зйомка народження була такою ж обов’язковою, як і весільна.

Що найперше говориш студентам, які приходять до тебе з мрією стати фотографами? Маєш відчуття, що передаєш щось більше, ніж просто техніку зйомки?

Я намагаюся віддавати кожному зі своїх учнів шматочок власної душі. Адже, окрім технічних навичок, надзвичайно важливо, із чим усередині ти приходиш на зйомку, особливо коли йдеться про пологи. Моє навчання — це не лише про техніку. Важливо не лише те, що бачить фотограф, а й те, якими очима він на це дивиться. Бо кожна історія, яку він спостерігає, неминуче проходить через його душу — і саме так відображається в кадрі.

Ідеальний кадр — який він для тебе сьогодні? Це більше про світло, момент чи емоцію?

Раніше я була повністю зосереджена на світлі, згодом — на емоціях. А тепер розумію: життя завжди складається з низки моментів, у яких є і світло (ідеальне чи ні), і емоції (від радості до смутку). Тому, якщо доведеться обирати, я завжди оберу момент.

Які професійні вершини мрієш підкорити найближчим часом?

Мрію створити свою команду фотографів-однодумців, які закарбовуватимуть моменти народження нових людей тут, в Америці, — так само як я вже зробила це в Україні. А ще я дуже хочу написати книгу, адже у моїй скарбничці — безліч історій з пологів, якими просто неможливо не поділитися.

І наостанок: що б ти сказала собі — тій дівчині з першим фотоапаратом у руках?

Слухай серце. Воно ніколи не помиляється. Іди за його покликом.