«МИ Є»: як «Землячки» перетворили підтримку жінок у війську на систему

Цієї весни у КВЦ «Парковий» відбулася подія з короткою, але дуже точною назвою — «МИ Є». Формально — це річниця ГО «Землячки». По суті — спроба зафіксувати шлях, який за чотири роки пройшла одна з найбільш системних організацій, що працює із жінками у Силах оборони України.

Від реакції до системи

У 2022 році робота ГО «Землячки» починалася, як і більшість волонтерських ініціатив, з реакції. Запит — відповідь. Потреба — пошук. Рішення, які опрацьовувалися співзасновниками вручну.

За чотири роки все змінилося. Сьогодні йдеться про закриття понад 31 000 індивідуальних запитів від військовослужбовиць, більше ніж 255 мільйонів гривень залученої підтримки, тисячі відправлень спорядження на фронт.

Але ключова зміна — не в масштабі. Вона в підході.

Фактично «Землячки» сформували окрему логіку забезпечення жінок у війську — не як адаптацію до існуючих стандартів, а як систему, що враховує реальність служби. Зокрема — анатомію, навантаження, умови перебування на позиціях, а також постійний зворотний зв’язок від самих військовослужбовиць.

Це виглядає очевидним лише зараз. У 2022 році це не було стандартом.

Як виглядає цей шлях

На події шлях намагалися показати буквально через імерсивний простір «4 роки шляху».

Це не була класична виставка. Скоріше — спроба перевести цифри у досвід.

Перші закупівлі, перші комплекти форми, перші запити і поруч із ними сучасне спорядження, яке пройшло десятки ітерацій змін. Як відповідь на реальні умови роботи та поставлені завдання.

Важливо, що в цьому просторі не було відчуття «завершеності». Навпаки — він підкреслював процес.

Окремим візуальним акцентом стали терикони Донеччини. Це просте, але точне рішення: нагадати, що вся ця робота існує не у вакуумі. Вона прив’язана до конкретної географії, де щодня тривають бойові дії.

Про те, що залишиться після війни

У своїй промові Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко фактично винесла дискусію за межі сьогодення: «Ті підходи і цінності, які ви формуєте сьогодні, мають жити й у мирний час».

Це важливий момент. Бо йдеться не лише про забезпечення як таке. Ідеться про зміну стандартів і про те, чи зможе держава ці стандарти перейняти.

Поки що значна частина цих рішень залишається на рівні громадського сектора.

Довіра, яка будується словами та діями

У виступах партнерів кілька разів звучала одна і та сама думка — довіра.

CEO Superhumans Center Ольга Руднєва говорить про це максимально прагматично: у 2022 році потрібно було знайти тих, хто реально здатен працювати, а не просто декларувати допомогу.

«Коли ти воюєш і знаєш, що тебе підтримають, у тебе набагато більше сили».

Ця фраза звучить емоційно, але її основа — операційна. Довіра тут про повторюваність результату. Саме вона і відрізняє разову допомогу від системної роботи.

Цікавий момент — частина партнерств організації виникла не як відповідь на запит, а як ініціатива з боку бізнесу.

Це показник того, що репутація в певний момент починає працювати автономно — як сигнал якості. І саме над такою репутацією ГО з 2022 року працювала міжнародна агенція стратегічних комунікацій COMMSX.

Що насправді змінюється для військових

У виступах військовослужбовиць звучала ключова річ: підтримка — це не лише про речі.

Офіцерка Національної гвардії Христина Кудрява говорить про це як про зміну якості служби: «Це той момент, коли ти не думаєш про те, що на тобі, бо воно тобі не заважає. Ти думаєш про те, як якісно виконати завдання».

Її досвід — від форми 54-го розміру до сучасного спорядження — це не про комфорт у звичному розумінні. Це про функціональність, яка прямо впливає на ефективність.

Підтримка тут — це про зменшення навантаження там, де його можна зменшити. Про можливість не витрачати ресурс на базові речі. Про відчуття, що ти не одна в системі, яка не завжди адаптована до твоїх потреб.

І саме це визначає ефективність на практиці.

Що далі: система проти реальності

Після чотирьох років роботи «Землячки» говорять уже не про розширення, а про зміну рівня.

Мова йде про інституалізацію — тобто інтеграцію напрацьованих підходів у державну систему забезпечення. І про масштабування програм психологічної підтримки, які стають критично важливими з кожним роком війни.

Але паралельно із цим звучить хоч і менш публічна, але не менш важлива тема — операційна сталість.

Будь-яка системна робота потребує ресурсу не лише на проєкти, а й на саму можливість існувати. Саме тому організація відкрито говорить про пошук стратегічного партнера для покриття операційних витрат. Це про здатність не зупинитися.

«МИ Є» як позиція

Назва події звучить просто. Але в контексті цього досвіду вона набуває іншого значення. Це не про факт існування, а про здатність витримувати темп. Регулярно закривати запити і продовжувати роботу незалежно від обставин. Не випадати з процесу.

І саме це — ключова різниця між ініціативою і системою.

Поки така здатність є — ця історія триває.