Пішла з життя психологиня Едіт Еґер, яка вижила в Аушвіці: згадуємо найсильніші цитати з її культової книги «Вибір»

27 квітня у віці 98 років пішла з життя видатна американська психологиня та письменниця Едіт Еґер. Про це повідомила її родина у соцмережах.

«Любі друзі, сьогодні наша найдорожча Еді покинула своє земне тіло. Вона відійшла з тією ж грацією та гідністю, з якими жила. Наче ангел, що повертається додому. Вона пішла з життя, оточена ніжною турботою своєї родини та відданої команди. Її життя торкнулося кожного з нас, і ми будемо зберігати пам’ять про неї у своїх вчинках. Будь ласка, діліться своїми спогадами або моментами, коли вона вплинула на ваше життя. Від імені нашої родини ми щиро дякуємо вам за любов і підтримку її життєвого шляху та праці. Еді, ми проводжаємо тебе на ангельських крилах у твою наступну подорож. Ми любимо тебе. Нам буде тебе неймовірно не вистачати. І ми безмежно вдячні за те, що були частиною твого дивовижного життя».

У шістнадцять років Едіт пройшла крізь пекло Аушвіцу, де втратила батьків, але змогла вижити й знайти сенс рухатися далі. Здобувши фах психолога, вона присвятила десятиліття зціленню інших: тих, хто пережив важкі травми, втрати та опинився в полоні власного болю.

Свій найголовніший життєвий та професійний досвід вона вклала в мемуари «Вибір», що побачили світ, коли авторці було вже 90 років. Ця культова книга стала міжнародним бестселером і потужним маніфестом внутрішньої свободи, довівши мільйонам читачів, що навіть у найтемніші часи в нас залишається право обирати власне ставлення до обставин.

На знак пам’яті про цю неймовірну жінку згадуємо наймудріші та найсильніші думки з її головної праці.

«Час не лікує. Лікує те, що ви робите із цим часом. Зцілення стає можливим, коли ми вирішуємо взяти на себе відповідальність, коли наважуємося ризикувати і, зрештою, коли вибираємо відпустити рану, відпустити минуле або горе».

«Моя мама сказала мені дещо, чого я ніколи не забуду: “Ми не знаємо, куди прямуємо, ми не знаємо, що з нами станеться, але ніхто не зможе відібрати в тебе те, що ти тримаєш у своїй голові”».

«Бути пасивним — означає дозволяти іншим вирішувати за тебе. Бути агресивним — означає вирішувати за інших. Бути асертивним — означає вирішувати за себе. І вірити в те, що всього достатньо і що тебе — достатньо».

«Я вперше бачу, що ми маємо вибір: звертати увагу на те, що ми втратили, або ж звертати увагу на те, що у нас досі є».

«Пробачити — значить сумувати: за тим, що сталося, і за тим, чого не сталося, — і відмовитися від потреби в іншому минулому. Прийняти життя таким, яким воно було і яким є».

«Зміни — це помічати те, що більше не працює, і виходити зі знайомих патернів, які ув’язнюють».

«Немає ніякої ієрархії страждань. Ніщо не робить мій біль гіршим або кращим за ваш».

«Мені знадобилося багато десятиліть, щоб виявити, що я можу підійти до свого життя з іншим запитанням. Не “Чому я вижила?”, а “Що мені робити з тим життям, яке мені даровано?”».

«Ось ви тут! У священному теперішньому. Я не можу зцілити вас — чи будь-кого іншого, але я можу відсвяткувати ваш вибір руйнувати в’язницю у вашому розумі, цеглина за цеглиною. Ви не можете змінити того, що сталося, ви не можете змінити того, що зробили ви або що зробили з вами. Але ви можете вибрати, як жити зараз. Моя люба, ти можеш вибрати бути вільною».

«Поки ми живі, існує ризик, що ми страждатимемо ще більше. Але також є можливість знайти спосіб страждати менше, обрати щастя, що вимагає взяти відповідальність за себе».

«Людина, яку найважче пробачити, — це та, з якою мені ще належить зустрітися віч-на-віч: я сама».

«Наш болісний досвід — це не тягар, а дар. Він дає нам перспективу й сенс, можливість віднайти своє унікальне призначення та власну силу».

«Тисячі миль океану відділяли нас від колючого дроту, поліцейських обшуків, таборів для засуджених, таборів для переміщених осіб. Я ще не знала, що нічні жахи не мають географії, що провина і тривога блукають без кордонів».

«Те, що сталося, неможливо ні забути, ні змінити. Та з часом я навчилася, що можу вибирати, як реагувати на минуле. Я можу бути нещасною або можу бути сповненою надії — я можу бути в депресії або можу бути щасливою. У нас завжди є цей вибір, ця можливість контролю. “Я тут, це зараз”, — навчилася повторювати собі знову й знову, поки панічне відчуття не почне вщухати».

«Я усвідомлюю, що почуття, якими б інтенсивними вони не були, не є фатальними. І вони тимчасові. Придушення почуттів лише ускладнює звільнення від них. Експресія — це протилежність депресії».

«Ми не можемо за власним вибором змусити темряву зникнути, але ми можемо вибрати запалити світло».