«Бути», а не «мати»: як вирватись із пастки соцмереж і порівнянь

Ти — не те, що ти маєш!

Хоч як часто нам говорять про шкоду порівнянь, правда полягає в тому, що ми вдаємося до них практично автоматично. І як наслідок — постійно живемо з ідеєю, що зробили недостатньо. На фоні інфлюенсерки, яка у 25 сама купує будинок, або подруги зі щасливою сім’єю, або знайомої, яка щомісяця подорожує, твоя кар’єра може здаватися не такою і вражаючою — і це дещо підриває внутрішню мотивацію. Від цього, як вважає запрошена експертка, психологиня-сексологиня Юлії Бокла, рятує одна магічна думка: ти — це не те, що ти маєш.

Мати чи бути? 

Я не поспішала б звинувачувати конкретно наше покоління в надмірному матеріалізмі. Ідея про соціум, який займається накопиченням замість того, щоб проживати життя, походить ще з книги Еріха Фромма «Мати чи бути», яку я, до речі, дуже рекомендую до прочитання. Він розрізняв два модуси буття людини: мати — зосереджене на придбанні речей, щоб довести свою цінність; бути — проживати свій досвід, відчувати та створювати зв’язок з іншими. 

Гадаю, очевидно, до якого модусу варто, на думку Фромма, прагнути нам. Однак, хоча культура «мати» налічує вже декілька десятків років, з появою соцмереж вона розквітла. Адже більшість контенту, який нам транслюють, саме про матеріальні блага, а рекламні кампанії вже напряму продають відчуття замість звичайних речей. І це викликає низку проблем. 

Чому так погано «мати»?

@matildadjerf

Оскільки визначення себе через досягнення і матеріальні блага вже цілком нормативне, нам важко зрозуміти, що із цим не так. Але якраз ця культура матеріальних цінностей створює той самий суспільний тиск і культ «досягаторства», пропагуючи ідею, ніби без власного житла, серйозної посади та естетичних фото з ідеальним тілом ти неповноцінна. Про те, що робити з вічною гонитвою за успіхом, я вже писала тут.

Ще гірше таке сприйняття впливає на стосунки з людьми. Адже як би багато ми не розповідали про важливість цінностей і внутрішнього світу, більш вимірювані «показники» часто є першим критерієм. Що ми думаємо про 35-річного водія таксі? А що про спортивного СЕО компанії такого ж віку? Саме це і називається «судити за обкладинкою». Культура «мати» відволікає нас від справжньої сутності речей, людей і — найгірше — самих себе, змушуючи прагнути до ідеалів, які, можливо, взагалі не відповідають нашим істинним бажанням. 

І що ж із цим усім робити?

@matildadjerf

Я не пропоную змінювати світовий порядок, однак попрацювати над розумінням, хто ти насправді, все ж не завадить. Спробуй аналізувати себе та інших не через соціальну успішність, зовнішній вигляд чи матеріальні надбання — це саме те, що треба відкинути, щоб побачити справжню людину з її цінностями, мріями, думками та болями. І саме на основі такого пізнання будуються справжні, а не поверхові стосунки. 

Але із чого почати? Раджу почати з практики переосмислення і банально спробувати скласти список того, що визначає тебе як особистість. А потім ще раз пройтися по списку й остаточно видалити все, що пов’язане із зовнішніми надбаннями (так, буде складно!). Або ж зупиняти себе щоразу, коли починаєш порівнювати себе з іншими (так, це теж спершу буде складно). Можна навіть придумати фразу, яку повторюватимеш собі кожного разу, як починатимеш порівняння. І якщо цього тобі замало, спробуй визначити, звідки взагалі походить твоє уявлення про «норму» чи те, як має бути. Ти здивуєшся від того, якими різними голосами іноді звучать усі уявлення про «треба».

У світі, де нас сприймають за зовнішніми досягненнями, вибір «бути» — це про сміливість. Але разом з тим це ще й найрадикальніший прояв любові до себе.