«Моя дитина ніколи б так не вчинила»: що робити, якщо твоя дитина — булер?

Розбираємося, як зрозуміти джерело агресії та допомогти дитині змінити поведінку

«Моя дитина ніколи б так не вчинила» — така найпоширеніша реакція батьків, які дізнаються, що їхній син або донька цькує однокласника. І найнебезпечніша.

Насправді майже ніхто не виростає з думкою: «Стану булером, це моє покликання». І це точно не означає, що твоя дитина — «монстр». Часто цькування — це спосіб сказати: «Мені зле, і я не знаю, як ще це показати». Це може бути сигналом, що дитина почувається непочутою, непоміченою або зраненою. Можливо, їй бракує уваги, стабільності чи підтримки — вдома, у школі або серед друзів. Іноді вона просто копіює те, що бачить навколо: у родині, серед однолітків чи в соцмережах. А іноді — намагається впоратися з власною невпевненістю чи внутрішнім болем, намагаючись контролювати інших.

Перший і найважчий крок — визнати, що проблема справді є. І що вона — не в «поганому впливі» чи «неправильному класі», а набагато ближче — у твоїй родині. Другий крок — зрозуміти, чому саме дитина поводиться так.

Ось кілька можливих причин, чому дитина поводиться агресивно

Потреба у визнанні та владі. Іноді булінг — це не про злість, а про бажання бути поміченим. Дитина може відчувати себе непомітною серед однолітків або в родині, і тоді вона починає «брати своє» силою. Для когось це спосіб привернути увагу, для когось — довести, що він чогось вартий. Часто за цим стоїть низька самооцінка і глибоке відчуття самотності.

Проблеми в сім’ї. Якщо вдома неспокійно: постійні сварки, ігнорування або навіть насильство, дитина може принести цей біль у школу. Бо вона не вміє справлятися з емоціями й зривається там, де відчуває силу. А ще — може просто повторювати те, що бачить щодня: приниження, крики, образи. Діти не народжуються агресивними — вони вчаться цього в оточення.

Брак емоційної грамотності. Не кожна дитина вміє сказати: «Мені страшно», «Мені сумно» або «Я не розумію, що зі мною». Якщо її ніхто не навчив розпізнавати та проживати свої емоції, вона починає діяти навмання. Часто — через агресію. Вона не обов’язково хоче зробити боляче, просто не знає, як інакше бути із цим гнівом чи образою. Емпатія — це навичка. І вона формується не сама по собі.

Шкільна культура або середовище. Інколи сама атмосфера у школі чи класі підштовхує до булінгу. Якщо прийнято «топити слабших», висміювати «не таких» або підніматися, використовуючи інших, — дитина просто вчиться правил гри. Вона не завжди ініціатор, іноді — просто намагається вписатися в групу, вижити, стати «своєю». Але результат від того не менш болісний.

Складнощі з розвитком соціальних навичок. Не всі діти з однаковою легкістю заводять друзів, читають емоції інших чи розуміють, що таке кордони. Якщо в дитини складнощі з комунікацією, вона може не помічати, що когось ображає, або не знати, як поводитися по-іншому. І тоді агресія стає єдиною знайомою формою взаємодії.

Технології та анонімність. Кібербулінг, на жаль, не менш болісний, ніж звичайний, але часто лишається непоміченим. Через анонімність в Інтернеті діти можуть дозволяти собі речі, на які не наважилися б у реальному житті. Вони не бачать реакції жертви, не відчувають її болю, тому їм здається, що нічого страшного не відбувається. Та насправді ці слова та образи можуть залишити глибокі рани. 

Важливо розуміти, що, хоч причини булінгу можуть бути складними та різноманітними, це не виправдовує насильства. Ніхто не має права на те, щоб бити чи принижувати іншого. Незалежно від того, що дитина переживає, агресія — це не спосіб розв’язання проблем, і вона має бути зупинена.

Ось кілька способів, як ти можеш допомогти своїй дитині впоратися із цією ситуацією

Не звинувачуй одразу

Збагни, що найважливіше — це не покарати дитину, а зрозуміти, чому вона так вчинила. Можливо, це результат тиску з боку однолітків або ж спроба привернути до себе увагу. Запитай відкрито, що сталося і як вона почувається.

Поговори з учителями

Не варто залишати проблему без уваги або думати, що «саме минеться». Школа — це не тільки про оцінки, а й про емоційний клімат. Якщо твоя дитина когось цькує, значить у класі вже давно щось іде не так. Поговори з класною керівницею, запитай, чи були інциденти, як реагували інші діти, чи підключали шкільного психолога. І не шукай винних — шукай союзників. Бо якщо дорослі навколо не об’єднаються, самі діти точно цього не зроблять.

Поясни, чому це неправильно

Фрази на кшталт «так не можна» чи «це погано» — не працюють. Особливо з підлітками, які на автоматі включають внутрішнє «мене не розуміють». Спробуй спокійно пояснити, що булінг — це не просто порушення правил, а справжній біль для когось іншого. Запитай: «Як би ти почувався / почулася, якби з тобою так вчинили?» або «Як ти думаєш, що відчуває ця дитина після школи?». Такі питання не звинувачують, але змушують замислитися. І можливо, зробити перший крок до емпатії.

Будь прикладом

Діти не слухають, що ми говоримо, — вони дивляться, як ми живемо. І запам’ятовують не наші настанови, а щоденні дрібниці: як ми реагуємо на водія, що підрізав на дорозі, як говоримо про сусідку, як обговорюємо новини. Якщо вдома звучить багато критики, іронії чи презирства, дитина вбирає це, як губка. Вона вчиться, що принижувати — це норма. Тож важливо не лише говорити про повагу, а й показувати її в побуті, у словах, у ставленні до інших. І тоді дитина навчиться не принижувати, а розуміти.

Звернися до психолога

Якщо розмова з дитиною не дає результатів, а ситуація повторюється, саме час звернутися до фахівця. Психолог або психотерапевт допоможе не лише дитині розібратись у власних емоціях і мотиваціях, а й тобі краще зрозуміти, що відбувається у її світі. Іноді достатньо кількох зустрічей, аби побачити: за агресією стоїть страх, за зухвалістю — біль, а за гнівом — розгубленість.

Підтримка та увага

Багато дітей, які займаються булінгом, насправді не мають достатньо підтримки вдома чи в соціумі й тому намагаються «компенсувати» це через контроль над іншими або підвищення свого статусу серед однолітків. Хай як парадоксально це звучить, але часто саме через відчуття самотності й невпевненості вони можуть вдаватися до такої поведінки. Тому найперше — дай дитині відчути, що ти поруч. Проводь з нею більше часу, слухай та намагайся почути та зрозуміти. Допоможи знайти нове коло спілкування — гуртки, заняття, волонтерство, де можна проявити себе по-іншому. І головне — покажи, що любов до дитини не скасовується через її помилки, але відповідальність — обов’язкова частина дорослішання.

І ще одне, про що рідко говорять уголос: коли стає відомо, що дитина — булер, її одразу починають уникати, на неї вішають ярлик «поганої», «агресивної». Часто навіть дорослі — вчителі, інші батьки — більше не хочуть мати з нею справу. Вона ніби викреслюється з кола довіри.

Ми не маємо толерувати цькування, але й стигматизувати тих, хто його здійснює, — це теж не вихід. Агресія часто народжується там, де не було прийняття. Там, де дитині не дали шансу на зміну. І саме батьки мають цей шанс дати. Не захищаючи, не виправдовуючи, а розуміючи й допомагаючи змінюватися. Бо те, як ми реагуємо, визначає майбутнє. Не лише чиєсь особисте, а й цілої культури спілкування.

Що почитати на цю тему

«Зрозуміти (і здолати) булінг», Анастасія Мельниченко

Забудь про стереотипну схему «жертва + булер = булінг». Насправді це ціла соціальна екосистема: школа, батьки, вчителі, традиції, навіть настрій у країні — усе впливає. У цій книжці ти знайдеш чітке пояснення, чому діти цькують інших, які ролі є у групі (спойлер: їх більше, ніж дві) та як на це все можуть (і мають!) впливати дорослі.

Якщо ти мама, вчителька чи просто не хочеш стояти осторонь, ця книжка стане твоєю must-have зброєю проти булінгу. Конкретні поради, глибокі висновки й сильний голос авторки, яка знає, про що говорить.

 «Незримий», Елой Морено

Ця книжка не просто про підліткову жорстокість. Вона про шрами, яких не видно, але які болять усе життя. «Незримий» — болісно чесна розповідь від імені хлопця, який щодня стикається з приниженнями, і водночас дзеркало для тих, хто мовчить, хто не помічає, хто вдає, що все гаразд.

Ця книжка не дає готових відповідей, але точно змусить тебе подивитися на світ іншими очима. А ще — впізнати себе. Бо іноді ми всі трохи «незримі».

«Здолай булінг разом із героями казок», Елеонора Форнасарі

Злі сестри Попелюшки, мачуха Білосніжки, велетні, вовки й інші знайомі лиходії — не просто персонажі, а типові булери. Іноді їхні дії дуже схожі на те, що відбувається у школі, у дворі чи в коментарях під постом у соцмережі.

Ця яскрава книжка допоможе дітям розпізнати різні форми цькування, побачити, чому кривдники поводяться саме так, і, найголовніше, підкаже, як дати цьому раду. У кінці кожної казки — прості поради та вправи, які навчать протистояти булінгу, підтримувати друзів і не мовчати.

Добро тут не просто перемагає зло — воно ще й учить його змінюватися.