Не кажи «тримайся»: що варто і не варто говорити людині у скорботі

Які слова чи дії можуть стати опорою для людини у скорботі? А які — навпаки — здатні образити або навіть завдати шкоди?

За останні три роки повномасштабної війни, на жаль, майже кожен українець пережив ситуацію, коли близька людина втратила когось рідного. І майже кожен відчував потребу підтримати, допомогти, бути поруч. Але що сказати? Як правильно зреагувати? Які слова чи дії можуть стати опорою для людини у скорботі? А які — навпаки — здатні образити або навіть завдати шкоди?

У цих непростих питаннях допомагає розібратися психологиня Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша» Олександра Сторож.

Коли ми поруч із тими, хто в горі, часто відчуваємо себе безпорадними: щиро хочемо допомогти, але не знаємо як. Іноді замість підтримки ненароком завдаємо ще більшого болю — не зі зла, а через незнання. Як же діяти з повагою до чужих почуттів?

«Проживання скорботи — це дуже індивідуальний процес. Як не буває двох однакових людей, не буває двох однакових втрат, — говорить психологиня та модераторка груп підтримки для жінок, які втратили на війні партнера, Олександра Сторож. — Тому дуже важливо, коли ми підтримуємо рідних, близьких чи друзів, розуміти, що не варто давати поради. Не варто казати, як їм жити або що робити. Тому такі фрази, як: “Тримайся”, або “Досить уже плакати”, або “Все буде добре”, або “Пишайся, він загинув як герой”, можуть сприйматися дуже гостро й різко. Коли ми розповідаємо людині, які емоції вона повинна або не повинна переживати, це не допомагає, а лише шкодить».

Замість «правильних слів» важливо просто бути поряд. Іноді найбільшою підтримкою можуть стати побутові дрібниці, допомога в простих речах, спільні спогади про людину, якої вже немає.

«Коли ми зустрічаємося з людиною, яка втратила близького, нам дуже важко, нам нестерпно та складно, адже ми не знаємо, як допомогти. І оце безсилля найбільше виснажує, — говорить психологиня. — Тому визнати, що ми не можемо знати всього, що переживає людина, і просто бути поруч — вже достатньо».

Можна так і сказати: «Тобі не обов’язково говорити, я можу просто побути поруч. Ти маєш право проживати горе в тому темпі, в якому тобі потрібно. І ти маєш право на ті емоції, які тобі потрібні».

«Тут у пригоді стане чесність. Скажіть прямо: “Я не можу зараз повною мірою зрозуміти, що ти відчуваєш, але дуже хочу тобі допомогти. Скажи мені, як, яким чином я це можу зробити. Як тобі стане краще”», — радить психологиня «Фонду Маша» Олександра Сторож.

Головне — не уникати. Не тікати через власний дискомфорт. І не намагатися «виправити» чужу скорботу. У горі важливо не втручатися, а просто бути поруч. Якщо у твоєму серці є щире бажання підтримати — цього вже достатньо, аби не залишити людину сам на сам з болем.