Як страх бути вразливими впливає на наші стосунки — розповідають експерти
Аліса, 31 рік, уже два місяці зустрічається з Френком*. Вони познайомилися в застосунку й майже одразу знайшли спільну мову — їх зблизили схоже почуття гумору і творчі інтереси (він — гітарист і поціновувач класичної музики, вона — театральна й кінорежисерка). Та попри очевидну іскру, Алісу не полишає відчуття внутрішнього стримування — знайома нерішучість, яку вона вже переживала на початку інших романів. Їй складно розслабитися й по-справжньому відкритися. Здається, це наслідок довгих років у дейтингу: коли постійно знайомишся з новими людьми, просто не встигає сформуватися стабільне відчуття довіри, яке дають тривалі стосунки.
Усе складалося добре — і досі складається! — але тема вразливості гостро проявилася під час п’ятого побачення. Пара лежала в ліжку, говорила про все й ні про що, аж поки мова не зайшла про колишні стосунки. Тоді Аліса вигадала, що нібито мала довготривалий роман приблизно у 20 років, якого насправді не було. Брехня виникла з відчуття невпевненості. А от Френк, навпаки, відповів максимально чесно і прямо: у нього теж ніколи не було серйозних довготривалих стосунків. Це було настільки відкрито, що справило сильне враження. У той момент стало очевидно: навіщо вдавати когось іншого, якщо партнер дозволяє собі бути вразливим? Саме це і створює справжню близькість.
Страх бути вразливими — особливо поруч із тими, хто подобається, — зовсім не нове явище. Людство з давніх-давен боїться сорому, відмови та емоційного відторгнення в коханні. Ця тема — в центрі безлічі культурних феноменів (від класичного мистецтва до реаліті-шоу на кшталт Love Island), постійно з’являється в переписках з подругами, на сеансах у психотерапевтів і у стрічках TikTok. І майже для кожної людини вона стає серйозною перепоною в дейтингу.
@ana.kohlerlucahbl
Складно сказати, чи стало із цим гірше саме зараз, чи просто з’явилося більше майданчиків, де про це говорять. Але відчуття кризи в питанні щирості й емоційної відкритості сьогодні справді помітне — не лише в романтичних стосунках, а й у взаєминах загалом. Ми панічно боїмося виглядати «кринжово», дедалі частіше підходимо до знайомств із настороженістю або навіть агресією й намагаємося уникати будь-яких неприємних почуттів. У результаті справжня близькість для багатьох стає чимось, від чого варто триматися подалі — через аскезу, жорсткі правила, ніяковість, а іноді й через повну відмову від реальних стосунків на користь цифрових світів і AI-компаньйонів.
За даними нового звіту Hinge, 35% людей у дейтингу — незалежно від гендеру чи сексуальної орієнтації — зізнаються, що уникають глибших розмов, бо просто не знають, як їх почати. А 52% респондентів кажуть, що після емоційної відкритості відчували сором — стан, який уже охрестили vulnerability hangover, «похміллям після вразливості».
Іронія в тому, що саме цей страх і сором — разом з усіма захисними механізмами — часто лише погіршують досвід знайомств. Вони призводять до непорозумінь, відчуття дистанції й жалю за втраченими можливостями. Звіт Hinge яскраво це підтверджує: 43% гетеросексуальних жінок покоління Z чекають, що ініціативу в глибших розмовах візьме інша сторона, бо припускають, що чоловіки цього не хочуть. Водночас 48% чоловіків Gen Z стримують себе в емоційній близькості, аби не здаватися «занадто». І при цьому 84% людей зізнаються: вони насправді прагнуть глибших, справжніх зв’язків.
«Соціальні мережі підживили культуру play it cool, — пояснює експертка з питань кохання та стосунків Мо Арі Браун. — Коли будь-що можна заскринити, викрити й миттєво засудити за кринж, люди відчувають тиск і коригують свою поведінку в реальному часі». Згідно зі звітом Hinge, серед покоління Z 50% чоловіків, 45% жінок і 39% небінарних людей зізнаються, що соцмережі зробили їх менш схильними до емоційної відкритості.
@jourdansloanechildress
Це добре резонує з досвідом 22-річної Мії, яка описує себе як «трохи уникаючу», але водночас зізнається, що не впевнена, чи справді йдеться про тип прив’язаності, чи радше про ярлик, поставлений TikTok. За її словами, щойно людина впізнає кілька «ознак прив’язаності» у відео, вона починає проєктувати цілі концепції на себе й інших.
Соцмережам узагалі бракує нюансів — особливо коли йдеться про психологічний контент в Instagram і TikTok, вплив якого дедалі помітніше просочується в наше романтичне життя. Окрім масового навішування ярликів на кшталт «нарцис» чи «ходячий редфлег», стрічки заполонили консервативні інфлюенсери: tradwives, жіночі пікап-коучі та представники маносфери, які просувають «традиційні» сімейні цінності й застарілі гендерні ролі.
Хоча багато жінок покоління Z, які зазвичай ліберальніші за своїх ровесників-чоловіків, не обов’язково піддаються антифеміністичній риториці, нормалізація такого гендерно-есенціалістського мислення сприяла поверненню ідей, які ще нещодавно вважалися застарілими: гіпергамії (побачення з партнером вищого соціального статусу), переконання, що чоловік повинен платити на побаченнях, і нав’язливої уваги до сексуального body count.
Усе це підживлює чорно-біле мислення щодо складних ситуацій, дій і почуттів — а воно, своєю чергою, витісняє розсудливість, співчуття і, так, вразливість. «Фокус соцмереж на досконалості та ідеології “не погоджуйся на менше” змусив людей боятися бути справжніми, автентичними й уразливими у власному житті», — визнає 30-річна Дейзі-Белль. За її словами, сьогодні достатньо однієї помилки, щоб стосунки одразу завершили. Але близькість потребує роботи — а робота неможлива без вразливості з обох боків. Романтичні стосунки — це простір, де двоє людей мають безпечно ділитися потребами й виражати емоції.
@brit_harvey
28-річна Келлі* додає, що частину відповідальності варто покласти й на дейтинг-додатки. «Звісно, доступ до знайомств — це добре, але в пошуках кохання вони часто знеособлюють, — каже вона. — Логіка проста: “Ти мене не хочеш? Нічого, я знайду когось іншим свайпом”. Усі бояться відмови, і ми постійно віддзеркалюємо одне одного».
Роль дейтинг-додатків у цьому процесі очікувано не згадується у звіті Hinge. Проте Мо Арі Браун визнає: «Через екран складно зчитувати емоційні нюанси, тому люди часто захищаються, залишаючись на поверхневому рівні. Текст спрощує або спотворює емоції та провокує надмірне обдумування того, як нас сприймуть. У такому середовищі відкритість здається ризикованою».
Як і соцмережі, застосунки для знайомств заохочують сприймати себе як бренд — і цей бренд має бути ідеально відредагований, аби зацікавити потенційного «покупця». Але що відбувається, коли сховатися за відфільтрованим образом уже неможливо? «Багато молодих квір-людей переживають кризу вразливості під час дейтингу, бо сьогодні ніхто не хоче, щоб його бачили справжнім», — каже 19-річний Алфі. За його словами, людям значно комфортніше демонструвати ідеалізовану версію себе. А з урахуванням «нескінченного вибору» в додатках багато хто не поспішає вкладатися в реальні зв’язки, поки не переконається, що не пропускає чогось кращого.
І водночас, попри страх власної вразливості, люди набагато легше приймають її в інших. За даними дослідження, лише 19% представників покоління Z кажуть, що їх лякає чужа відкритість. Алфі зізнається: коли інша людина дозволяє собі бути вразливою, це допомагає і йому послабити захист. А 32-річна Стелла* каже, що відчуває себе по-справжньому цінною, коли хтось відкривається їй — ніби їй довіряють як безпечній і важливій людині.
Мабуть, проблема не у вразливості як такій, а в побоюванні її наслідків — болю в реальному житті або публічного сорому онлайн. У своєму есе на Substack Many Such Cases письменниця Магдалін Тейлор розмірковує про наслідки сучасного прагнення уникати незручності за будь-яку ціну. Вона пише: «Єдине справжнє бажання, що лишається, — це бажання уникати. “Хотіти” означає уникнути сорому… Ми боїмося не лише сорому кохання, а й того, як нас побачать інші, якщо ми взагалі наважимося на цей ризик».
Розповідаючи про власний досвід вразливості, який, за його словами, став складнішим після кількох розривів, 31-річний Метт* згадує про вірусну статтю в одному з видань під назвою: «Чи соромно зараз мати бойфренда?». Насправді йдеться про те, чи соромно публікувати щось про партнера — і саме це, на його думку, добре ілюструє проблему. Колективна атомізація, перетворення кожного на окремий «бренд» робить людей дедалі більш зосередженими на собі — а отже, менш готовими до вразливості, адже вона потребує кількох етапів довіри.
Намагаючись уникнути болю й неприємних почуттів, але водночас продовжуючи з кимось зустрічатися — або принаймні демонструвати, що зустрічаємося, ми ризикуємо позбавити знайомства їх хаотичності, людяності й задоволення. Тож куди рухатися далі?
«Вразливість — це не ризик, якого варто уникати. Це іскра, що робить зв’язок живим, — каже Браун. — Її потрібно свідомо культивувати, обираючи дії, які ґрунтуються на намірах і самоповазі, а не на страху. Визнай своє “похмілля після вразливості”, а потім змісти фокус із сорому на сміливість, якої вартувало відкритися. Кинь виклик думкам на кшталт “я надто відкрита” або “мене не полюблять справжню” й запитай себе, як виглядали б стосунки без масок. Знайди радість в автентичності: твою особистість неможливо скопіювати. Легка незграбність, унікальний ентузіазм — саме в це закохуються. А якщо чиюсь увагу відштовхує твоя вразливість — це не поразка, а фільтр, який зекономив твій час».
А що ж Аліса? Вона підсумовує просто: «Усі бояться неприємних почуттів, бо стосунки — це складно. Але ніхто не хоче йти на побачення з роботом. Кожному з нас варто дозволяти собі відкриватися й цікавитися новими людьми — замість того щоб намагатися застрахувати всі свої емоції наперед».
* Імена було змінено.
За матеріалами Cosmopolitan UK
