3 причини, чому Паоло Соррентіно називають рок-зіркою італійського кіно
Сучасному кінематографу часто закидають зайву обережність, компромісність та бляклість кольорів. На цьому тлі італієць Паоло Соррентіно виглядає справжнім бунтарем, який відверто ігнорує правила стриманості. Він перетворює фільми на аудіовізуальні атракціони, де висока культура межує з гротеском, а глибока екзистенційна туга із гучними вечірками під електронний біт. Не дивно, що за режисером міцно закріпився статус рок-зірки європейського артхаусу – він знімає зухвало, масштабно і з абсолютним почуттям власної свободи.
Переконатися в цьому українські глядачі зможуть уже незабаром. З 9 липня в обраних кінотеатрах стартує ретроспектива «Літо Соррентіно», яка об'єднала три знакові роботи майстра, що ідеально ілюструють еволюцію його фірмового стилю: оскароносну «Велику красу» (2013), витончену «Юність» (2015) та нову політичну драму «Благодать» (2025), яка відкривала Венеційський кінофестиваль і принесла Тоні Сервілло Кубок Вольпі за найкращу чоловічу роль.
Напередодні старту ретроспективи розбираємося, з яких саме елементів складається унікальний та впізнаваний почерк італійського маестро.
Візуальний максималізм, диригування кадром та магія локацій
Соррентіно конструює свою кінореальність з хірургічною точністю та майже бароковою пишністю. Разом зі своїм постійним оператором Лукою Бігацці режисер перетворив камеру на самостійного, надзвичайно динамічного персонажа. Вона рідко залишається статичною: кружляє навколо героїв, злітає над римськими дахами, стрімко вривається в натовп і так само раптово завмирає на деталях, які звичайний спостерігач ніколи б не помітив.
кадр з фільму «Благодать»
Критики цілком справедливо називають Соррентіно спадкоємцем Федеріко Фелліні, адже його кадр завжди перенасичений деталями, архітектурною величчю та навмисним гротеском. Режисер майстерно використовує простір як дзеркало внутрішнього стану своїх героїв, а самі локації перетворює на повноцінних дійових осіб. Наприклад, у «Великій красі» вічне місто постає не туристичною листівкою, а застиглим, прекрасним і водночас гнітучим монументом минулого. Соррентіно римує величні римські колонади, фонтани та палаци з абсурдними нічними тусовками міської еліти.
Кадр з фільму ««Велика краса»
Журнал Little White Lies зазначав, що режисер «перетворює Вічне місто на живого, дихаючого персонажа безпрецедентної величі... де форма повністю підпорядкована сюжету, а камера ковзає крізь церкви, палаци та дахи з допитливістю сороки». Серед цих безцінних шедеврів блукають порожні, розчаровані люди, підкреслюючи прірву між колишньою величчю культури та нинішнім духовним занепадом.
кадр з фільму «Велика краса»
А обмежений, майже стерильний простір елітного альпійського готелю в «Юності» стає майданчиком для роздумів про плинність часу. Соррентіно ідеально зіставляє строгу геометрію сучасних спа-зон із хаотичною, дикою красою швейцарських гір. Контраст між закритими інтер'єрами, де старіючі митці намагаються наздогнати втрачене минуле, та безкрайніми пейзажами навколо створює відчуття повної ізоляції від реального світу. Світло, тінь та архітектурні лінії кожної мізансцени у Соррентіно працюють на створення гіпнотичної, іронічної та бездоганно стильної атмосфери.
кадр з фільму «Юність»
Музичний еклектизм як головний двигун драматургії
Якщо більшість режисерів використовують саундтрек як непомітний емоційний фон, то Соррентіно працює з музикою на рівні сміливого рок-продюсера. Його вибір завжди контрастний і часто парадоксальний. В межах одного фільму він легко поєднує духовний хоровий спів, класичні оперні партії, електронні треки, панк-рок та легковажну італійську попестраду.
Головний прийом режисера полягає у створенні разючих аудіовізуальних дисонансів, які б'ють по рецепторах глядача і змушують глибше відчути трагікомізм ситуації. Як у культовій початковій сцені у «Великій красі». Фільм відкривається медитативним, майже сакральним хоровим співом Давида Ленга на тлі сонячного Риму, де раптом один із туристів непритомніє від надміру краси навколо. І вже в наступну секунду режисер без жодного переходу кидає глядача в епіцентр шаленої, вульгарної та гучної нічної вечірки на даху під динамічний електронний ремікс «Far L'Amore». Цей різкий звуковий контраст миттєво задає правила гри: ми бачитимемо постійне зіткнення святого та грішного, піднесеного та низького.
В той же час в «Юності» головний герой, славетний композитор Фред Беллінджер, який категорично відмовляється повертатися до творчості, сідає на колоду посеред альпійського лугу і починає «диригувати» звуками навколо. The Guardian назвало цей епізод «абсурдистською трагікомедією» та «магічною музичною насолодою, винахідливо оркестрованою та чудово зіграною».
кадр з фільму «Юність»
Мичання корів, дзвін їхніх дзвіночків, шелест трави та спів птахів підхоплюються уявною оркестровкою, перетворюючись на повноцінний музичний твір. Музика тут народжується прямо з повітря, доводячи, що талант неможливо просто «вимкнути».
Музика у Соррентіно диктує ритм монтажу, керує рухами акторів у кадрі та стає ключовим емоційним тригером, який перетворює кіно на драйвовий перформанс.
Тоні Сервілло як альтер-его та робота з акторською харизмою
У кожної рок-групи є свій харизматичний фронтмен. Для кіновсесвіту Соррентіно ним став видатний італійський актор Тоні Сервілло. Їхній тандем – один із найуспішніших і найміцніших союзів у сучасному кіно. Навіть коли Соррентіно запрошує до своїх англомовних проєктів голлівудських зірок першої величини, на кшталт Майкла Кейна, Гарві Кейтеля чи Джейн Фонду в «Юності», він усе одно шукає в них ту саму фірмову втомлену мудрість та іронічний шик.
Режисер дозволяє своїм акторам бути ексцентричними, театральними й водночас гранично щирими. Герої Соррентіно – це зазвичай люди на зламі епох або власного життя: розчарований у світському блиску письменник Джеп Гамбарделла («Велика краса»), старіючі митці в Альпах («Юність») чи затиснутий у лещата морального вибору італійський президент у новій стрічці «Благодать».
кадр з фільму «Юність»
Ретроспектива Паоло Соррентіно – ідеальна нагода вирватися з буденності й дозволити собі кілька годин чистого, естетичного та інтелектуального задоволення.
