Як вийти на новий рівень у бізнесі та в житті без вигорання: метод Марі Одержахівської для підприємців і СЕО

Як знайти нову точку росту — у бізнесі, кар’єрі та власному житті — і при цьому не прийти до неї виснаженою? Ексклюзивно для Cosmopolitan Україна Марі Одержахівська поділилася думками про те, як змінювати підхід до розвитку, виходити на новий рівень і не втрачати себе у процесі.

«Чому я більше не відчуваю того драйву, який привів мене сюди? І чому я майже перестав відчувати взагалі?» — з цього запитання сьогодні починається шлях багатьох CEO, засновників компаній та топкерівників до нового рівня розвитку.

Ми живемо в епоху, коли інформації стало більше, ніж будь-коли в історії людства. Але разом із цим зросли рівень тривожності, хронічного стресу, перевантаження та емоційного виснаження. Все більше людей досягають цілей, про які колись мріяли, і раптом усвідомлюють: сам результат більше не приносить задоволення.

Те, що працювало десять років тому, сьогодні вже не гарантує успіху. Новий рівень бізнесу вимагає не лише нових стратегій — він вимагає нового стану.

У 2025 році Україна ввійшла в топ світових лідерів цифрової трансформації держави: технології, інновації, нові стандарти комунікації та послуг — сфера, в якій ми рухаємося семимильними кроками і можемо багато чому навчити інші країни. Бізнес розвивається стрімко, і за цим стоять засновники компаній, CEO, підприємці, топкерівники.

Водночас нам критично не вистачає іншого досвіду — культури турботи про свій енергетичний стан. Адже дослідження показують, що лише 1 з 10 українців почувається ментально і фізично ресурсним, а рівень емоційного та професійного вигорання сягає 58%.

Ми не просто забуваємо турбуватися про себе — ми часто не знаємо, як це робити ефективно. І тут не вистачить звичайних візитів до психолога.

Світ не збирається ставати повільнішим. AI змінює професії та цілі індустрії, ринки перебудовуються, війни, міграція, економічна невизначеність та інформаційне перевантаження стали частиною нашої реальності.

Стара модель «зібратися, потерпіти, попрацювати ще більше, а потім відпочити» більше не витримує цієї швидкості.

Нам потрібні інструменти не для ідеального світу. Нам потрібні інструменти для цього світу — ті, що дозволяють регулювати свій стан, повертати ясність та доступ до енергії безпосередньо всередині турбулентності. Саме тут починається розмова про Human Potential.

ВІД HARPER’S BAZAAR І FASHION WEEK ДО HUMAN POTENTIAL

Марі Одержахівська понад 17 років працює у бізнесі, маркетингу та медіа. Видання Harper’s Bazaar, міжнародні fashion та beauty-бренди, позиція Marketing Director Fashion Week у Лос-Анджелесі, робота з New York Fashion Week та Miami Swim Week. Пізніше — підприємництво та запуск трьох стартапів у США.

Останні десять років Марі живе в Америці — у середовищі, де швидкість, масштабування та постійне перевинайдення себе давно стали частиною культури.

Згодом у її професійному колі з’явилася Кремнієва долина — засновники технологічних компаній, CEO, інженери та підприємці, які створюють продукти майбутнього і щодня приймають рішення в умовах високої невизначеності.

Тому high performance для неї — не теоретична концепція. Марі сама багато років живе всередині систем, де висока швидкість, ризик, відповідальність та необхідність постійно адаптуватися є нормою.

Паралельно вже 17 років вона системно досліджує природу людини та Human Potential: психологію, нейропластичність, регуляцію нервової системи, роботу з тілом, увагою, енергією та свідомістю. Марі навчається у провідних міжнародних школах, учителів і майстрів, поєднуючи сучасні підходи до роботи з людиною з практиками та знаннями, які існували задовго до появи сучасної психології. Одним із її головних учителів сьогодні є американський дослідник Human Potential Donny Epstein.

Результатом цього багаторічного пошуку став авторський метод Re:Engineering стану — система роботи з підприємцями, CEO та лідерами, побудована навколо простого питання: «Що стає можливим для людини, коли їй доступно більше власного потенціалу?».

Марі Одержахівська — про Human Potential і те, як розкрити максимум своїх можливостей 

Ти досліджуєш Human Potential уже 17 років. З чого для тебе почався цей пошук?

Мені здається, я завжди була трохи не від світу цього. Якщо описати мене одним словом, я — шукач. А ще я людина, яка все життя сперечається із системою неможливого. Мене завжди цікавила природа людини. Чому ми такі різні? Чому одна людина мислить у межах того, що вже існує, а інша здатна побачити можливість там, де для неї ще немає жодних доказів?

Напевно, я почала досліджувати це ще й тому, що моя власна історія з позиції раціональності місцями схожа на фантастичне кіно.

Я виросла у дуже скромних умовах — п’ятеро людей в одній крихітній квартирі-студії у звичайному п’ятиповерховому будинку. Але з дитинства була закохана у світ високої моди. Вирізала сторінки з журналів, збирала образи і мріяла одного дня працювати в Harper’s Bazaar. У мене не було зв’язків, потрібного середовища чи зрозумілого маршруту туди. Але Harper’s Bazaar зрештою став частиною моєї професійної історії.

З шести років я говорила, що житиму в Америці. Мені крутили пальцем біля скроні. Я говорила, що житиму саме в Каліфорнії. Сьогодні вже десять років я живу тут. Колись я дивилася програму про Кремнієву долину і думала: «Я хочу бути серед цих людей». Мене неймовірно захоплювали люди, які створюють те, чого ще не існує. Сьогодні я працюю з підприємцями звідти.

І в якийсь момент мене почав цікавити вже не сам факт, що все це сталося. Мене захопило інше: чому я взагалі могла бачити можливим те, для чого в моїй реальності не існувало жодних доказів? Що це? Характер? Середовище? Досвід? Особливості нервової системи? Кількість доступної енергії? Чому хтось мислить широко і масштабно, а для іншої людини світ поступово звужується до кількох безпечних сценаріїв? І найцікавіше для мене: чи можна це тренувати? З цих питань почалося моє справжнє дослідження Human Potential.

Що таке Human Potential для тебе сьогодні?

Це доступ людини до більшого діапазону власних можливостей — і не тільки інтелектуальних. Це здатність мислити, створювати, адаптуватися, відчувати, будувати зв’язки, відновлюватися, залишатися ясним у невизначеності, витримувати інтенсивність і мати енергію на те, що для тебе важливо.

Мене не цікавить, скільки ще можна вичавити з людини — це стара модель performance. Мене цікавить, скільки потенціалу стає доступним, коли величезна частина ресурсу більше не витрачається на хронічний стрес, страх, автоматичні реакції та постійне утримання себе в напрузі.

Human Potential для мене — не про те, щоб додати людині щось, чого в ній немає. Дуже часто ресурс уже є. Питання — чи має людина до нього доступ?

А як пов’язані енергія і масштаб мислення?

Я пояснюю це через дуже просту метафору — поверхи. Уяви, що перед тобою стоїть високий паркан. Коли енергії дуже мало і система знаходиться у виживанні, ти ніби дивишся на життя з першого поверху. І з цієї точки паркан — це вся твоя реальність. Ти бачиш тупик: «Грошей немає», «Я не можу», «Виходу немає», «Це неможливо». І важливо: людині не здається, що вона мислить вузько. Вона справді не бачить іншого виходу з тієї точки, в якій знаходиться.

А тепер уяви, що в тебе з’являється більше доступної енергії і ти піднімаєшся на третій поверх. Паркан той самий. Але раптом ти бачиш: «Стоп. Він закінчується. Його можна обійти».

Піднімаєшся на дванадцятий — і бачиш уже не паркан. Ти бачиш усю карту: дороги, інші маршрути, те, що знаходиться за перешкодою. І навіть розумієш, чи потрібно тобі взагалі було намагатися перелізти саме через той паркан.

Це одна й та сама реальність, але різний стан — і тобі стає доступним зовсім інший горизонт можливого.Ми часто намагаємося змусити людину на першому поверсі «мислити масштабніше». А мене цікавить інше: що тримає її систему на першому поверсі?

І тут ми приходимо до нервової системи?

Так. Коли нервова система тривалий час працює в режимі загрози, її пріоритет — не масштабне бачення, її пріоритет — безпека. І це нормальна реакція.

Якщо системі здається, що потрібно виживати, навіщо їй витрачати ресурс на далекі горизонти, творчість, дослідження невідомого? Тому регуляція нервової системи для мене — не про те, щоб зробити людину постійно спокійною. Мені взагалі не потрібні постійно спокійні люди. Мені цікаві люди живі, амбітні, швидкі, здатні ризикувати, створювати та витримувати велику інтенсивність.

Регуляція — це здатність пройти через активацію і не залишитися в ній. Помітити, що відбувається із системою, скоригувати стан, повернути ясність і знову отримати доступ до власної енергії та можливостей. У світі, де турбулентність є постійним фоном, це компетенція лідера.

Чому ти багато говориш про контакт і близькість у контексті Human Potential?

Тому що близькість теж потребує ресурсу. Коли система перевантажена, дуже природним стає disconnect. Не тому, що ми перестали любити людей — у нас просто може не залишатися ресурсу на контакт.

Щоб справді бути з іншою людиною, мені потрібно мати енергію не тільки на власні переживання — потрібно помітити її, почути, витримати їі емоції та залишитися в контакті, навіть якщо ми різні.

Енергія потрібна на емпатію. На сексуальність. На гру. На дружбу. На те, щоб після складного дня справді бути присутнім із власною дитиною, а не просто фізично сидіти поруч. Я багато років досліджувала це ще й тому, що сама влаштована майже протилежно.

Я обожнюю людей і мені завжди було потрібно багато контакту, близькості, справжності. І весь мій бізнес фактично побудований через стосунки: довіру, людяність, уразливість, щирість. Я ніколи не була людиною, яка добре працює за готовим sales script — я повинна по-справжньому горіти тим, що роблю. І тоді це запалює інших.

У мене практично немає класичної реклами. Моя реклама — це значною мірою результат того, як я живу, що створюю і які зміни люди бачать у собі та інших поруч зі мною. Для мене це питання конгруентності. Я не можу навчати людину тому, чим сама не живу.

Тобто Re:Engineering почався із тебе?

І продовжується на мені щодня. Re:Engineering — це не продукт, який я одного дня придумала, упакувала і тепер продаю іншим. Re:Engineering — це спосіб, у який я живу.

Я роблю reengineering себе постійно. Тому що змінюється життя — і система повинна змінюватися разом із ним. Версія мене, яка привела мене в Harper’s Bazaar, не обов’язково могла побудувати бізнес у США. Версія, яка будувала перші компанії, не обов’язково здатна працювати з тим масштабом людей та відповідальності, який є сьогодні. І сьогоднішня версія мене не обов’язково готова до того, що я хочу створити через п’ять років.

Тому мені подобається метафора операційної системи. Ми постійно оновлюємо технології, якими користуємося. Але чомусь очікуємо, що самі можемо десятиліттями працювати на тих самих налаштуваннях.

Що тоді означає «операційна система людини»?

У кожного з нас є свій інтерфейс: нервова система, мозок, тіло, увага, емоційні реакції, поведінкові патерни, спосіб обробляти інформацію та реагувати на навантаження. І більшість людей отримали цю надскладну систему без інструкції. Ми можемо керувати компаніями, фінансами, командами, технологіями — і при цьому абсолютно не розуміти власного інтерфейсу. Що забирає мою енергію? Чому одна розмова вибиває мене на пів дня? Чому в одному стані я бачу десять рішень, а в іншому — жодного? Як моя система реагує на невизначеність? Як повернути собі ясність не через три тижні відпустки, а тоді, коли вона потрібна зараз?

Коли ти починаєш розуміти власну операційну систему, перестаєш бути лише пасивним користувачем. Ти вчишся читати свій інтерфейс і самостійно коригувати стан. І тоді починає вивільнятися енергія, яка раніше була зайнята фоновою напругою, автоматичними реакціями, постійним скануванням загроз. Вона знову стає доступною для мислення, творчості, бізнесу, стосунків, сексуальності, дітей, нових ідей, великих рішень.

Тому я не хочу просто сказати людині: «Думай масштабніше» — я хочу допомогти їй піднятися на поверх, з якого вона сама побачить більше. Для мене це і є Re:Engineering стану.

Але якщо в тебе здатність бачити «неможливе» була ще в дитинстві, чи справді цього можна навчити?

Ось це питання і тримає мене в Human Potential уже 17 років. Можливо, частина цього справді була в мені дуже рано. Але мене ніколи не задовольняла відповідь: «Просто ти така». Я хочу зрозуміти механіку. Що з цього — темперамент? Що сформувало середовище? Що пов’язано з нервовою системою? Що можна змінити завдяки нейропластичності? Що тренується через тіло? Що змінюється через новий досвід? Що відбувається з людиною, коли вона потрапляє в інше середовище або зустрічає сильного вчителя?

Тому я навчаюся вже протягом 17 років. Я шукаю найкращих учителів, майстрів та школи, до яких можу отримати доступ. Досліджую різні підходи — від сучасного розуміння мозку, нейропластичності та регуляції нервової системи до роботи з тілом, увагою, станом та свідомістю. Одним із моїх головних учителів сьогодні є Донні Епстін.

І чим довше я навчаюся, тим менше мене цікавить, хто має «єдину правильну відповідь». Мене цікавить: що реально розширює доступ людини до самої себе і чи витримує цей інструмент реальне життя? Не тільки залу для практики чи ретрит. А понеділок. Дітей. Шлюб. Бізнес. Втрату грошей. Велику можливість. Страх. Успіх. Невизначеність. Якщо інструмент працює тільки тоді, коли навколо ідеальні умови, він мені не дуже цікавий. Мені потрібні інструменти для світу, в якому ми насправді живемо.

Чи означає це, що старі методи self-development більше не працюють?

Я б сказала точніше: їх уже недостатньо. Тільки mindset — недостатньо. Тільки дисципліни — недостатньо. Тільки відпочинку — недостатньо. Тільки зрозуміти, чому ти так реагуєш, — теж не завжди означає перестати так реагувати.

Людина — система. Мозок, тіло, нервова система, увага, емоції, середовище, стосунки, сенси — все взаємопов’язано. Тому майбутнє я бачу не в черговій універсальній техніці — я бачу його в інтеграції. Людині потрібно знати свою систему і мати різні інструменти для різних станів. Не чекати, поки світ стане менш турбулентним. Навчитися бути адаптивною всередині цієї турбулентності.

Де тоді закінчується Human Potential? Чи є у нього межа?

Я не знаю. І це, мабуть, моя улюблена відповідь. Тому я й досі тут. Мені здається самовпевненим думати, що ми вже зрозуміли людину і знаємо межі її можливостей.

Я точно ніколи не обіцяю «розкрити 100% потенціалу». Я навіть не знаю, що таке ці сто відсотків. Мене значно більше захоплює питання: «Що ще може стати доступним? Що відбувається, коли людина краще регулює свою нервову систему? Коли перестає витрачати величезну кількість енергії на фонову боротьбу із собою? Коли з’являється більше capacity для творчості, близькості, невідомого?». Дослідження цього питання для мене набагато цікавіше, ніж ілюзія, що ми вже знаємо остаточну відповідь.

І яку роль у цьому відіграє AI?

Штучний інтелект робить питання Human Potential ще гострішим. Машини вже можуть виконувати величезну частину інтелектуальної роботи швидше за нас.

Просто «знати більше» поступово перестає бути головною конкурентною перевагою людини. Цінність зміщується — тепер вона в здатності ставити питання, яких ще ніхто не ставив, бачити зв’язки, створювати сенси, відчувати інших людей, мислити в умовах невизначеності й створювати те, чого ще не існує.

Ми вкладаємо величезні ресурси в розвиток AI. І мені здається, наступне велике питання — Human Potential. Ми вже навчилися дуже швидко апгрейдити машини. Тепер цікаво, що станеться, якщо з такою самою увагою почнемо досліджувати людину.

І навіщо нам зрештою ставати більш ресурсними? Щоб ще більше працювати?

Точно ні. Мені взагалі не цікаві просто більш ефективні люди. Для мене є певні «поверхи» і тут. Коли ресурсу дуже мало, енергії вистачає переважно на себе. Коли її стає більше — з’являється capacity на близьких. На дітей. Партнера. Друзів. Команду. На справжній контакт.

А потім може з’явитися ще один рівень — надлишок. Енергії достатньо не тільки для того, щоб утримувати власне життя. Її стає достатньо для внеску: створити компанію, ідею, технологію, робочі місця. Підтримати іншу людину. Змінити середовище навколо себе.

І для мене саме тут Human Potential перестає бути просто self-development. Якщо весь мій ресурс потрібен мені тільки для того, щоб справлятися зі своїм життям, у мене майже нічого не залишається для світу.

А коли система перестає витрачати величезну кількість енергії на виживання, з’являється простір для творення. І тоді питання змінюється. Вже не тільки: «Що ще я можу отримати від життя?», а: «Якщо мені стало доступно більше мене — що я збираюся з цим робити?». І, можливо, ще цікавіше: «Що життя може створити через мене?». Тут для мене і починається справжній Human Potential.