Чому ми «рятуємо» чоловіків (і чому пора припиняти робити це) — пояснює експертка у сфері ментального здоров’я

Він — трохи розбитий і «втрачений», але ти бачиш у ньому щось особливе. Усмішка, яка ніби приховує біль. Очі, що дивляться так, наче їм просто бракує тепла. І десь усередині тебе звучить думка: «Я зможу його врятувати. Я зроблю його щасливим».

Минають місяці (а іноді й роки), і ти прокидаєшся з відчуттям: поряд усе ще той самий хлопець — не кращий, не доросліший, не відповідальніший. А от ти — виснажена, з вантажем його проблем на своїх плечах. І головне — твоє власне життя тихо стоїть на паузі. Знайома ситуація?

Про те, чому ми так часто беремо на себе роль «рятівниці» у стосунках і чим це загрожує, розповідає експертка з ментального здоров’я, засновниця застосунку MindPort і проєкту ментального відновлення OBRANI Наталія Грещук.

Чому ми «рятуємо» чоловіків?

Жіноча психологія формується століттями. Нас виховували так, що справжня цінність жінки у  здатності «надихати», «підтримувати», «бути музою» та навіть терпіти і згладжувати гострі кути, що означало заплющувати очі на важливі речі. 

У казках принцеса чекала, але водночас мала цілющу силу любові, яка здатна оживити героя. У реальному житті це перетворилося у токсичний сценарій «Я його врятую, я його зроблю сильнішим». Наше покоління жінок виросло на мелодрамах, і ці сценарії багато хто перейняв і впровадив у життя. Хоча насправді дуже сумно жити в такій реальності. 

Ще глибші родові й культурні установки. У багатьох сім’ях дівчаток з дитинства привчають дбати про братів, батька, ставити чужі потреби вище за свої. І ось уже доросла жінка мимоволі шукає собі того, кого треба «дотягнути».

І цей сценарій закріплений взаємозалежністю, коли жінка ловить себе на думці: «Без мене він пропаде». А починається все романтично. Він — загублений, але, здається, в ньому є щось особливе. Ти відчуваєш: «Я зможу його врятувати. Я зроблю його щасливим».

@rainbowsalt

Як це виглядає на практиці?

1. Ти інвестуєш у нього свій час, гроші, любов, енергію.

2. Потім твій мозок каже: «Я вже так багато вклала, я не можу піти». Минає ще трохи часу.

3. Твої результати стають нерозривно пов’язані з його результатами. Якщо він падає, то ти падаєш разом з ним. Якщо він не рухається, застигаєш і ти.

Але минають роки, а замість дорослого чоловіка поруч усе ще хлопчик. Він не виріс, не взяв відповідальність. А ти — втомлена та розгублена. І найгірше: твоє життя стоїть на паузі. Це ілюзія партнерства. Насправді ви обоє стоїте на місці: жінка боїться відпустити, а чоловік не бере відповідальності, бо хтось і так тягне його життя.

Чому ми закохуємось у потенціал?

Той потенціал, який ти бачиш у партнері, — це твій власний потенціал, а не його.

Потенціал завжди виглядає привабливо: у ньому немає ліні, токсичних друзів, незрілості чи невиконаних обіцянок. Є ідеальна картинка: талановитий, добрий, сильний. Ми в неї закохуємося, а потім стикаємося зі справжньою людиною, яка може не мати жодного наміру чи ресурсу дорости до цього образу. По суті, це роман не з чоловіком, а з власною фантазією. І він неминуче розбивається об реальність.

@raedubeckphotography

Як зрозуміти, що ти — «рятівниця»?

• Твої емоції залежать від його настрою. Якщо він у поганому стані, ти автоматично теж падаєш униз, навіть без власних причин.
• Ти виправдовуєш його бездіяльність. «У нього важкий період», «Він ще розбереться» — такі пояснення стають звичними.
• Твої плани чекають «кращого моменту». Мрії та цілі відкладаються, бо ти підлаштовуєшся під його життя.
• Ти виснажена, але продовжуєш тягнути. Замість партнерства виходить марафон, де біжиш лише ти.

@delaneychilds

Як вийти із ситуації, коли ти «рятуєш» чоловіка?

1. Визнати свою залежність. Побачити, що ти живеш не власним життям, а його потенціалом. Побачити реально свій вибір без прикрас. Не «прикрашати» партнера у своїх очах.

2. Розірвати зв’язку «моє щастя = його успіх». Твої досягнення не мають бути прив’язані до того, чи він виріс.

3. Повертати енергію в себе. Усе, що ти вкладала у його «порятунок», скеруй на власний розвиток: роботу, тіло, духовність, кар’єру. Твої бажання і плани мають право бути в центрі, а не на периферії чужих проблем.

4. Учитися відпускати. Це найскладніше. Бо залежність завжди про страх залишитися без опори. Але тільки з відбудови опори на себе народжується справжнє партнерство.

5. Обирати дорослих партнерів. Не «проєкт», не «хлопчика з травмою», а чоловіка, який уже стоїть на власних ногах. 

6. Установити межі. Допомагати — нормально, але проживати чуже життя замість іншої людини виснажливо і безрезультатно. Кордони — це вміння сказати «так» підтримці, але й «ні» самопожертві.

7. Дозволити партнеру брати відповідальність за свій вибір. Це його шлях, і він має право як на перемоги, так і на помилки. Якщо ти робитимеш усе за нього, він ніколи не подорослішає.

Пам’ятай: найцінніше, що ти можеш дати світові, своїм дітям і людині поруч, — це приклад того, як жінка обирає себе, власне щастя, а не жертви в парі. Поставивши свій ресурс на перше місце, приймати рішення зі стану наповнення, а не страху нестачі — найбільше, що ти можеш зробити для щастя всієї вашої сімʼї загалом та свого зокрема.