Чому нам так цікаво спостерігати за розлученнями зіркових пар: пояснює психолог
Коли нещодавно зʼясувалося, що Сідні Свіні скасувала заручини із Джонатаном Давіно після семи років разом, багато користувачів Інтернету автоматично зраділи, наче подруга нарешті кинула «того самого токсика», на якого давно скаржилася подружкам у чаті, — навіть якщо розрив став для них першим відомим фактом про ці стосунки.
Інтернет масово підтримував ідею «самотньої Сідні», наче всі чекали, коли вона піде від старшого за себе чоловіка, з яким розпочала стосунки ще в юності. У Мережі радісно обговорювали чутки про її роман із Гленом Пауеллом (і благали його «втрутитися» кожного разу, коли Сідні бачили поруч із колишнім), а ще приписували різкий стрибок прослуховувань пісні Тейлор Свіфт Fresh Out the Slammer саме цьому розриву.
@sydney_sweeney
Цікаво, що це ставлення не лише до Сідні. Здається, в останні роки ми почали по-іншому ставитися до зіркових стосунків і розривів: більш критично — до перших і менш трагічно — до других. Ще десять років тому, в епоху #couplegoals, було враження, що кожна зіркова пара — це буквально «натхнення», а кожне гучне розставання — ще одне підтвердження, що «любові не існує».
Зараз — у часи, можливо, більш тверезого (але й більш цинічного) ставлення до знаменитостей — ми сприймаємо їхні особисті стосунки з підозрою. Імовірно, не завжди справедливо. Згадай хоча б хейт на адресу пари Селени Гомес і Бенні Бланко чи тролінг Джо Елвіна після розриву з Тейлор Свіфт — його мало не оголосили «лузером, негідним такої колишньої».
Коли ми радіємо з того, що чергова зірка стала «вільною жінкою», це тому, що віримо — їй краще самій? Чи тому, що самі хочемо в це вірити? Саме це питання об’єднує всі ті зіркові стосунки, які ми «любимо ненавидіти», і розриви, які нам так приємно бачити. Ми наче вболіваємо за успішну жінку, яка більше не «тягне на собі» чоловіка, якого всі вважали слабшою ланкою. Це той самий вайб, що й у легендарної футболки Брітні Спірс із написом Dump Him — меседжем, який здається не злим, а навіть феміністичним, прогресивним. Але чи справді це так? Коли ми аплодуємо зірковій жінці, яка щойно розійшлася з партнером, і зневажливо зиркаємо на її екса — ми справді радіємо за неї? Чи просто хочемо краще почуватися у власній самотності? Це тому, що вважаємо: їй добре без нього? Чи тому, що хочемо вірити: нам добре без нашого колишнього?
«Люди часто проєктують власний досвід у стосунках на зірок, — пояснює Ґері Браун, психотерапевт із Лос-Анджелесу, який працює з багатьма знаменитостями. — Ця проєкція допомагає їм легше впоратися з власними проблемами у стосунках і ніби підтвердити: “Не тільки я така”».
Знаменитості завжди були мішенню для проєкцій, але, за словами Брауна, сьогодні ми по-іншому реагуємо на зіркові розриви — через соцмережі та культуру «автентичності», яку вони виростили. Те, що ми маємо доступ до приватного життя селебриті (або принаймні його ілюзії), формує з ними своєрідні парасоціальні зв’язки — ніби ми справді «знайомі». А якщо слідкуєш за улюбленою актрисою в Instagram поряд з реальними подругами — неминуче починаєш сприймати її як «свою». Тому й ставимося до зіркових стосунків менш поблажливо, ніж десять років тому. Ми вже не віримо, що кожна медійна пара — ідеал любові, радше чекаємо: а де там проблеми, як у нас?
Є щось дуже заспокійливе в тому, щоб побачити, як хтось інший — особливо відома, красива, талановита жінка — переживає ту саму болючу ситуацію, що й ти.
А ще ймовірно, що ця колективна реакція, яку ми всі відчуваємо, — частина глобальної втоми від романтичних стосунків. З’являються рухи на кшталт boysobriety (усвідомлена «відмова» від чоловіків) і корейського 4B, який закликає жінок виносити чоловіків і романтику за дужки свого життя. Та й гетеропесимізм у стилі «всі чоловіки — це проблема» давно набрав популярності в соцмережах. І в цій реальності стає зрозумілим, чому ми всі так активно підтримуємо зіркових жінок, які стають single, особливо якщо саме вони ініціювали розрив або вийшли з нього «переможницями».
Браун також додає: тут, скоріше за все, грає роль і банальне задоволення від чужих невдач. Якщо тобі доводилося переживати розриви, у глибині душі може виникати дивне почуття полегшення — мовляв, навіть ідеальні на вигляд зірки не захищені від того болю, що знайомий кожній з нас. Це не найкраща риса людської природи, але іноді нам справді стає легше, коли бачимо, що хтось — особливо улюблена у всьому світі знаменитість — страждає так само, як ми. Навіть якщо це видає наші власні сумніви й комплекси.
Але тут важливо провести межу — хай вона й тонка — між тим, щоб побачити в зірковому розриві щось своє, і тим, щоб відверто радіти чужій поразці. Ґейл С. Стівер, професорка соціальних наук і авторка книжки The Psychology of Celebrity, із цим згодна лише частково. Вона вважає, що реакція публіки на зіркові розставання не надто змінилася: у нас завжди були і «траурні» реакції у стилі «любов померла», і злий ентузіазм із серії «кидай його вже». Стівер посилається на старий як світ стереотип: «У знаменитостей стосунки ніколи не тривають довго». А той факт, що ми отримуємо певне задоволення від зіркових розривів, вона пояснює заздрістю: ми хочемо вірити, що наші звичайні стосунки — більш справжні, глибші, бо за них довелося боротися. «Є люди, які цинічно вважають, що знаменитості не вкладаються у стосунки й легко ними жертвують заради слави та грошей», — каже вона.
Зрештою, хоч би звідки взялася ця емоція і хай навіть вона невіддільна від людської природи, це не робить її… милішою.
«Я живу в Лос-Анджелесі та вже понад 25 років працюю з людьми з індустрії розваг. І можу точно сказати: зірки не захищені від симпатій і антипатій своїх фанатів, — нагадує Браун. — Та попри все, вони — такі ж люди. Вони так само відчувають біль. Вони — не роботи». І незалежно від того, подобався тобі екс тієї чи іншої зірки або ні, «вона заслуговує на таке ж співчуття, якого ти хотіла б для себе, якби була на її місці».
За матеріалами cosmopolitan.com
