Що таке парасоціальні стосунки і як вони працюють

У нас є друг, з яким ми «бачимося» щодня. Ми знаємо, що він їсть, як жартує, з ким дружить і чому не любить понеділки. Він супроводжує нас дорогою на роботу, заспокоює у складні дні й навіть надихає на зміни. Є лише одна деталь: він ніколи нас не бачив.

Це і є парасоціальні стосунки — термін, який Кембриджський словник назвав словом року, і явище, що пояснює, чому ми називаємо улюблені шоу «комфортними», а блогерів — «друзями».

Парасоціальні стосунки — це емоційна прив’язаність до людей з медійного простору, з якими ми ніколи не взаємодіяли безпосередньо. Це може бути актор, музикант, блогер або вигаданий герой — ті, за ким ми стежимо, кому співпереживаємо і кого любимо так, ніби він наш друг.

Як працює цей «зв’язок»?

Наш мозок майже не відрізняє екран від реальності. Коли ми регулярно бачимо обличчя інфлюенсера, чуємо голос ведучого подкасту або стежимо за побутом тіктокерки, зона мозку, що відповідає за соціальні взаємодії, реагує так само, як у реальних стосунках.

Через це виникає відчуття близькості: людина, яка щодня ділиться своїм життям у сторіз, ніби стає «своєю»; актор, який три сезони грав у нашому улюбленому серіалі, — «рідним»; стример, з яким ми проводимо вечори, — «частиною компанії».

У чому привабливість парасоціальних стосунків?

Вони можуть бути теплими, мотивувальними та навіть лікувальними. Для когось блогер чи артист стає опорою у складні періоди, когось — надихає почати займатися спортом або малюванням. А дехто рятує себе від самотності, вмикаючи щоденний стрим, щоб почути знайомий голос.

У здоровому форматі такі стосунки дозволяють одержати підтримку, прожити спільні емоції та знайти джерело натхнення. Вони дають відчуття близькості й розуміння, навіть якщо реальна взаємодія ніколи не відбувається.

Де проходить небезпечна межа?

Проблеми починаються тоді, коли парасоціальні зв’язки виходять за межі симпатії й переростають у нав’язливість, залежність або спотворене сприйняття реальності.

Один з найяскравіших культурних прикладів — пісня Емінема під назвою Stan. Головний герой фанатично закоханий у свого кумира: він пише йому листи й очікує взаємності, якої ніколи не було й не могло бути. Його парасоціальна прив’язаність стає настільки глибокою, що переростає в небезпечну одержимість, руйнуючи психіку та життя. Це художня, але дуже показова ілюстрація того, як односторонні «стосунки» можуть цілком захопити людину.

У реальному житті подібні ситуації можуть виглядати так: людина перестає виходити з дому, бо всі її «друзі» — в Інтернеті; підліток копіює кумира до дрібниць, повністю розчиняючись у чужому образі; фанат переживає скандал навколо зірки як особисту травму.

У крайніх формах такі «стосунки» можуть спричиняти ізоляцію, залежність, падіння самооцінки та депресію — приблизно так, як у Stan.

Щоб парасоціальні зв’язки не переходили у нездорову зону, варто дотримуватися кількох простих правил

Передусім варто пам’ятати: усе, що ми бачимо в соцмережах, — це лише фрагменти чужого життя, зібрані й подані так, як комфортно самій людині. Це не повна картина.

Друге — контролювати власну залученість. Важливо усвідомлювати, скільки часу та енергії ти приділяєш спостереженню за медійною особою і чи не замінює це живе життя. Слухай і надихайся, але не дозволяй чужому життю визначати твої емоції чи рішення.

І нарешті — не відмовлятися від живого спілкування. Жодна публічна фігура не замінить теплих, взаємних стосунків з реальними людьми.

Парасоціальні взаємини самі по собі не є небезпечними. Це природна частина того, як ми шукаємо близькість і натхнення у цифровому просторі. Проте варто пам’ятати: між здоровим інтересом до творчості людини й розчиненням у її житті пролягає дуже тонка, ледь відчутна грань.

Текст: Вікторія Скорик