«Усі чоловіки зраджують»: як соцмережі впливають на наше сприйняття стосунків

Проведи достатньо часу в соцмережах — і цілком можеш дійти висновку, що сучасні побачення перетворилися на невдалий соціальний експеримент. Чоловіки — суцільне розчарування. Усі зраджують. Ніхто не хоче серйозних стосунків. Дейтинг-застосунки — пекло. А та абсолютно невинна річ, яку зробив твій партнер на побаченні, насправді є одним із 47 «червоних прапорців», які ти мала помітити ще одразу. А ось хтось паралельно наносить макіяж і розповідає про найгірше Tinder-побачення, яке ти коли-небудь чула.

Звісно, скарги на знайомства — далеко не нове явище. І чимало сучасних дискусій справді важливі. Жінки відкритіше говорять про нерівномірний розподіл емоційної праці, безпеку у стосунках, поведінку, яку вони більше не готові терпіти, і про те, що партнерство взагалі-то має робити твоє життя кращим, а не гіршим.

Але, за словами сімейної психотерапевтки Сюзан Воллак, є різниця між позицією «я більше не готова приймати стосунки, які роблять моє життя гіршим або змушують мене бути нещасною» і переконанням, що стосунки з чоловіками за своєю суттю погіршують життя жінок.

@jessideoliveira

Десь між цією дискусією, поширенням гетеропесимізму та розмовами про те, що «мати хлопця — це крінжово», знайомства почали здаватися… доволі безнадійними. І новим тут є не сам песимізм щодо побачень. Річ у тому, що алгоритми можуть показувати нам практично нескінченний потік чужого негативу. Подивилася одне відео про жахливе побачення — і ось уже наступне. Потім історія про зраду. Потім список «червоних прапорців». І невдовзі твоя стрічка може почати виглядати як досить переконливий доказ того, що стосунки справді такі жахливі, як усі кажуть.

То що відбувається, коли ти знову і знову бачиш такі повідомлення? Чи можуть вони зробити тебе більш цинічною, підозріливою або схильною очікувати найгіршого ще до того, як ти взагалі познайомишся з людиною? І якщо вже ми так любимо використовувати в інтернеті фразу «хімія мозку», чи може весь цей песимізм справді якось впливати на мозок?

Що ж… частково. Але не зовсім так, як ти могла подумати. Твій алгоритм — не репрезентативна вибірка дейтингу. Окей, ти, мабуть, знаєш, що взаємодія з певним контентом онлайн не обов’язково означає, що ти з ним погоджуєшся. Можливо, ти додивилася шестихвилинну історію про жахливе побачення до кінця, бо вона мала ефект «неможливо відвести погляд від автокатастрофи». Можливо, ти надіслала відео про зраду в чат із подругами, тому що нахабство головного героя вимагало детального дослідження. А можливо, відкрила коментарі, бо там 4000 незнайомців люто сперечалися — і тобі було цікаво дізнатися, хто переможе. Для тебе це розвага. Для алгоритму — взаємодія.

А негативний контент особливо добре стимулює таку взаємодію. Експертка Ноель Пердью зазначає, що публікації, які викликають сильну реакцію, зазвичай отримують більше коментарів і поширень — саме тієї активності, яку алгоритми платформ винагороджують.

Тож що більше ти взаємодієш з історіями про жахливі побачення, зради та заявами про те, що побачення безнадійні, то більше такого контенту можеш бачити. І раптом твоя стрічка починає створювати враження, ніби саме так зараз виглядають побачення. Але, як зазначає Кеті Мортон, LMFT, авторка та ведуча подкасту Ask Kati Anything, «твоя стрічка не обов’язково показує реальність — вона показує те, що змушує тебе продовжувати дивитися».

Є тут і цілком очевидна проблема вибірки: звичайні побачення — поганий матеріал для соцмереж. Навряд чи хтось поспішатиме в TikTok, щоб повідомити: «Я сходила на гарне побачення з дуже приємною людиною, нічого особливого не сталося, а потім ми обоє пішли додому». А от побачення-катастрофа? О, тут ми всі уважно слухаємо.

Тож якщо твоя стрічка переповнена крінжовими історіями, це не означає, що побачення загалом такі погані. Можливо, алгоритм просто зрозумів, що ти обожнюєш такі сюжети.

@yesly

То чи справді песимізм щодо знайомств змінює хімію мозку?

Не зовсім. «Я б, напевно, не називала це “зміною хімії мозку”, — каже Мортон. — Цю фразу використовують як універсальне пояснення практично всього, що пов’язане з психологією, хоча насправді цей процес набагато складніший».

За словами Мортон, повторний вплив певного контенту може формувати наші очікування, увагу та асоціації. Якщо ми постійно споживаємо контент, який пов’язує стосунки зі зрадою, розчаруванням або небезпекою, ці ідеї стають легшими для пригадування, коли ми самі опиняємося у ситуації побачення. «Що доступнішими стають ці історії в нашій свідомості, то легше припустити, що такі ситуації трапляються часто або навіть є неминучими», — пояснює вона.

А коли ти вже очікуєш, що побачення закінчиться погано, може увімкнутися упередження підтвердження. Якщо ти засвоїла ідею, що зараз ніхто не хоче серйозних стосунків, людина трохи довше не відповіла на повідомлення — і в голові одразу: «Ну ось. Я ж знала».

Це не означає, що неприємні ситуації на побаченнях — лише плід твоєї уяви. Люди справді зникають без пояснень. Люди зраджують. Люди брешуть. Іноді дивна поведінка справді є «червоним прапорцем». Але є різниця між тим, щоб помічати щось справді проблемне, і тим, щоб підходити до кожної нової взаємодії вже в пошуках доказів того, що щось неодмінно піде не так. Як зазначає Мортон: «Ми можемо почати сприймати побачення майже як пошук небезпеки».

@brit_harvey

Чи можуть очікування, що побачення будуть жахливими, справді зробити їх такими?

На жаль, наші очікування не обов’язково залишаються всередині телефона. Якщо дорогою на побачення ти годину дивилася, як інших жінок ігнорують, їм зраджують, ними маніпулюють і їм брешуть, ти можеш прийти на зустріч більш закритою, менш готовою проявляти вразливість і вже чекати моменту, коли ця людина доведе правоту твого алгоритму.

Саме тут песимізм щодо побачень може перетворитися на пророцтво, яке самоздійснюється. «Якщо я очікую, що ти мене розчаруєш, я поводитимусь із тобою інакше й буду надмірно уважною до будь-якої поведінки, яка підтверджує мої очікування, через що стану більш закритою», — пояснює Воллак.

А ще є інша людина, яка опиняється по той бік цієї закритості. Можливо, вона віддалиться. Можливо, другого побачення не буде. І раптом результат виглядає як чергове підтвердження: «Ну ось. Знайомства — це катастрофа».

Глибоко незручна правда полягає в тому, що близькість з іншою людиною передбачає готовність до того, що вона може тебе розчарувати. «Знайомства вимагають здатності витримувати дискомфорт, — каже Воллак. — Неможливо повністю захистити себе від болю чи розчарування з боку інших людей і водночас залишатися відкритою до нових зв’язків… це просто неможливо».

І наслідки можуть бути масштабнішими, ніж одне невдале побачення. Воллак зазначає, що культура впливає на поведінку, а поведінка, своєю чергою, формує культуру. Якщо люди починають підходити до стосунків із переконанням, що нікому не можна довіряти, будь-кого можна легко замінити, а щирість небезпечна, вони можуть менше вкладатися у стосунки, менше відкриватися та швидше йти. Це не означає, що твоя стрічка самотужки руйнує сучасну романтику. Але вона може створювати замкнене коло, у якому негативне сприйняття знайомств впливає на нашу поведінку, а отриманий досвід лише підсилює цей песимізм.

@jessideoliveira

Тож зверни увагу на те, що насправді робить із тобою твій алгоритм. Якщо ти відкриваєш Instagram і TikTok у цілком нормальному настрої щодо перспектив стосунків, а через годину виходиш звідти з переконанням, що всі зраджують і кохання померло, це важлива інформація. «Ти ж не хочеш, щоб твій алгоритм мав більший вплив на тебе, ніж твій реальний життєвий досвід», — каже Воллак. Зрештою, алгоритм знає, що змушує тебе продовжувати гортати стрічку. Але він не знає, яким насправді є твоє особисте життя.

За матеріалами cosmopolitan.com.