Як штучний інтелект заміняє нам партнерів (і що із цим не так)

З розвитком цифрових технологій ми дедалі більше звертаємося не лише до людей, а й до штучного інтелекту — за порадою, підтримкою чи просто для того, щоб виговоритися. Для багатьох він уже став чимось більшим, ніж інструмент. Але чому нас так тягне до віртуальних співрозмовників і що це говорить про наші потреби — емоційні, соціальні, навіть інтимні? Про це розповідає психологиня-сексологиня Юлія Бокла.

Той, хто завжди відповість. Той, хто завжди підтримає. Той, хто скаже саме те, що ти хочеш почути. І головне — нічого не вимагатиме у відповідь. Це міг би бути опис ідеального (хай і вигаданого) партнера. Але все значно прозаїчніше. Я говорю про штучний інтелект — ідеального віртуального співрозмовника.

Це ж було вже!

У 2013 році на екрани вийшов sci-fi фільм «Вона» — про кохання самотнього чоловіка до інноваційного штучного інтелекту. Тоді це здавалося чимось далеким і фантастичним: ШІ, з яким можна повноцінно спілкуватися, схожий на справжню людину, але розумніший, чуйніший і просто… кращий. Але минуло трохи більше ніж десять років — і ми фактично стали героями цього фільму. Сьогодні ми питаємо штучний інтелект про все: від того, як вивести пляму із джинсів, до того, хто винен у міжнародному конфлікті.

Навіщо нам це?

Здавалося б, стосунки із ШІ — це щось надто футуристичне й малореальне. Адже їм бракує головного: фізичного контакту, дотику, сексуального потягу. Та для багатьох саме ці потреби відходять на другий план — бо задовольняється щось більш фундаментальне: потреба в увазі, прийнятті та визнанні. І саме це штучний інтелект забезпечує найкраще, відповідаючи на всі наші мрії про «стосунки, якими вони мають бути».

Чому ми так легко піддаємося?

Однієї відповіді тут немає. Хтось втомлюється на роботі та просто не має ресурсу на складне емоційне спілкування. У когось — болісний досвід, який не хочеться переживати знову. А хтось не може подолати страх відкритості — і тоді ілюзія спілкування стає безпечною альтернативою. Є й зовсім буденне: дефіцит часу та уваги. Отримати швидку підтримку від алгоритму часто простіше, ніж домовлятися про зустріч із живою людиною чи намагатися пояснити свій настрій.

Що не так з таким спілкуванням?

Штучний інтелект не здатен повноцінно замінити стосунки. Але він може створити переконливу ілюзію того, що вони у тебе є. І саме в цьому — основна пастка: замість того щоб будувати живі взаємини, ми задовольняємося їхньою порожньою імітацією. Нам є з ким поговорити — тоді, коли хочемо ми, і так, як хочемо ми. У комплекті — компліменти, увага, безумовне прийняття. Купитися дуже легко.

Але є ще глибша проблема. Стосунки — це не тільки приємне. Це завжди про комунікацію, про здатність домовлятися й чути іншу людину. Це вулиця з двостороннім рухом, де потрібно йти на компроміси, сперечатися, визнавати провину, просити пробачення. З алгоритмом, який створено для того, щоб подобатися, усе це неможливо. І саме це поступово спотворює наше уявлення про те, як працюють реальні стосунки.

Якщо загальні сервіси, такі як ChatGPT, залишаються відносно нейтральними, то інші, як-от Replika, свідомо мімікрують під ШІ-компаньйонів: вони спілкуються з тобою як реальна людина — тільки трохи краще.

Чи варто переживати?

Я не буду кричати про те, що треба заблокувати ChatGPT, Character AI чи Replika, — мене все одно ніхто не послухає. Але з огляду на те, що у світі вже зафіксовані перші випадки самогубств після романтичного спілкування зі штучним інтелектом, варто зберігати критичність. І можливо, найважливіше запитання, яке варто собі поставити: «Це підживлює моє реальне життя чи підмінює його?».

Сам по собі штучний інтелект — це не добре і не погано. Це лише інструмент. І як ми ним користуємося — залежить від нас. Проблеми починаються тоді, коли ми забуваємо: це не обійми, не запах і не погляд. Так, справжні стосунки — не такі безпечні, не такі солодкі. Але вони справжні. А це — найважливіше.