KHAYAT: «Впізнаваність народжується із чесності» — Generation Next

Незабаром у Києві стартує ATLAS Festival. Із цієї нагоди Cosmopolitan Ukraine разом з фестивалем запустив спецпроєкт Generation Next — серію діджитал-обкладинок та інтерв’ю з артистами, які вже сьогодні формують сучасну українську музику й зовсім скоро вийдуть на його сцену.

Новий герой Generation Next — KHAYAT. У своїй творчості він поєднує сучасне звучання з культурними сенсами, а кожну нову роботу сприймає як спосіб дослідити себе й по-новому осмислити українську культуру. Ми поговорили зі співаком про те, чому впізнаваність народжується із чесності, чи можуть алгоритми визначати творчість, навіщо берегти власну ідентичність і які емоції він хоче залишити у слухачів після свого виступу на ATLAS Festival.

У межах Generation Next ми говоримо з артистами, які вже сьогодні формують сучасну українську музику. Як тобі здається, що сьогодні насправді робить артиста впізнаваним — голос, музика, візуальний стиль чи здатність залишатися собою?

Мені здається, що сьогодні вже недостатньо просто гарно співати чи перекривати все візуалом. Люди дуже швидко відчувають, коли артист намагається відповідати очікуванням, «тримати лінію». Живі люди роблять помилки й мають свою думку, яка може не завжди збігатися з думкою більшості.

Сьогодні впізнаваність народжується не лише зі стилю, а й із чесності.

Коли тебе можна впізнати не за зачіскою чи образом, а за плином і характером твоєї особистості, бо саме це накладає відбиток на творчість і її трансформації.

Твої пісні та кліпи завжди дуже образні. Коли народжується нова робота, що для тебе стає першою точкою відліку — музика, візуальна картинка чи емоція?

Завжди емоція. Вона приходить першою, хоча іноді її ще навіть неможливо пояснити словами. Потім ця емоція починає шукати свою форму. Для мене музика і візуал — це дві мови, які розповідають одну й ту саму історію. Якщо вони існують окремо, я не відчуваю роботу завершеною.

Ти не раз говорив, що не готовий відмовлятися від власного стилю чи культурного бекграунду заради трендів. Наскільки сьогодні, на твою думку, артисту важливо берегти свою ідентичність?

Думаю, це і є його найбільша цінність. Мені незрозуміло, чому більшість наших артистів вважають, що для того, аби вийти на світовий рівень, треба співати виключно англійською, наприклад. Тренди нещадно змінюються, а твій бекграунд нікуди не дінеться. Якщо артист стає на цей шлях, він уподібнюється до всіх, окрім істинного себе. Мені цікаво не наслідувати світ, а привносити Україну в музику його інструментами.

Наша культура настільки глибока й сучасна водночас, що вона не обмежує — навпаки, відкриває безліч нових можливостей.

Багато молодих артистів сьогодні будують кар’єру, орієнтуючись на алгоритми й короткі формати соцмереж. Чи відчуваєш ти цей тиск? Як знайти баланс між тим, щоб бути почутим, і тим, щоб не втратити себе?

Тиск є. Алгоритми постійно нагадують, що потрібно бути швидшим, місткішим, більш нарочитим. Але музика як мистецтво живе за іншими законами. Хороша пісня не народжується за графіком публікацій. Я сприймаю соцмережі як інструмент, але не як компас. Баланс починається в момент, коли ти розумієш: алгоритми можуть допомогти донести музику, але вони не повинні визначати, яку саме музику ти створюєш.

Складається враження, що кожна твоя нова робота — це не просто пісня, а новий етап. Що сьогодні найбільше рухає тебе вперед як артиста: цікавість, амбіції чи бажання щоразу перевершити самого себе?

Напевно, жага до створення нового. Вона сильніша за амбіції. Мені цікаво досліджувати себе і свої творчі можливості, знаходити забуті сенси в українській культурі й переосмислювати їх мовою сьогодення. Роблячи одне й те саме, дуже легко знудитися, тому кожна нова робота — це спроба поставити собі запитання, на яке я ще не знаю відповіді.

Незабаром ти виступиш на сцені ATLAS Festival разом з музикантами, які визначають сучасну українську сцену. Які емоції тобі найбільше хочеться залишити у слухачів після свого виступу? Чим хочеш їх здивувати?

Мені хочеться, щоб після виступу люди ще якийсь час жили в ритмі нашої зустрічі. Щоб вони винесли із собою відчуття сили, любові та внутрішньої свободи. Ми звикли сприймати концерт як розвагу, а я хочу перетворювати ці зустрічі на досвід. Хочу, щоб люди не просто почули пісні, а прожили свої історії в цій музиці й текстах разом зі мною.

Якби тобі потрібно було описати сучасну українську музику трьома словами, якими б вони були?

Чесна. Смілива. Самобутня.

І наостанок: якщо через десять років хтось слухатиме українську музику середини 2020-х, що він, на твою думку, має зрозуміти про ваше покоління? І що — про тебе як одного з його представників?

Я б хотів, щоб слухач почув час, у якому ці пісні народжувалися. Це покоління створювало музику не всупереч війні, а разом з усім, що вона змінила в нас.

Ми не могли бути байдужими, і, мабуть, саме тому ця музика така, яка вона є.

А про мене нехай скажуть дуже просто: він не боявся бути собою. Не тому, що хотів відрізнятися, а тому, що вірив, що українська музика не може камуфлювати свою ідентичність і забувати, в чому її цінність.

____________________________________________

Photo: @shumik.ph
Studio: @objkt_studio_
Pr: @nolimits.pa