KLER: «Хочу залишати в піснях світло, любов і надію» | Generation Next

Незабаром у Києві стартує ATLAS Festival. З цієї нагоди Cosmopolitan Ukraine разом із фестивалем запустив спецпроєкт Generation Next — серію диджитал-обкладинок та інтерв'ю з артистами, які вже сьогодні формують сучасну українську музику й зовсім скоро вийдуть на його сцену.

Нова героїня Generation Next — KLER. У своїх піснях співачка чесно говорить про почуття, близькі багатьом, а її особисті історії нерідко знаходять відгук у тисяч слухачів. Ми поговорили з артисткою про покоління українських артистів, силу музики, яка допомагає проживати емоції, творчу співпрацю з OTOY, майбутній виступ на ATLAS Festival і про те, чому сьогодні так важливо залишати в піснях світло, любов і надію.

У межах нашого проєкту Generation Next ми говоримо з артистами, які вже сьогодні формують нову українську сцену. Коли ти думаєш про своє покоління музикантів, які три слова першими спадають тобі на думку? 

Індивідуальність, глибина, свобода. Мені здається, що зараз дуже багато артистів перестали намагатися бути «схожими на когось». Кожен шукає свій голос, свій спосіб говорити зі слухачем. І це дуже відчувається в українській музиці.

Сьогодні в українській музиці звучить багато сильних жіночих голосів. Як тобі здається, що сьогодні об'єднує артисток вашого покоління? 

Гадаю, що зараз усі українці сильні незалежно від професії. Ми живемо у важкі часи, мусимо триматися духом і не здаватися. Іноді буває дуже важко зібрати себе по частинах, але водночас з’являється ще більша жага до життя, прагнення берегти те, що маємо, і створювати нове. Мені здається, саме це нас і об’єднує.

Кожна проходить свій шлях, у кожної своя історія, але всіх нас поєднує бажання бути чесними у творчості й продовжувати робити свою справу попри все.

Як тобі здається, чому сьогодні людям так важливо впізнавати себе в чужих піснях? 

Я думаю, це було і раніше, але зараз, напевно, є ще більша потреба полегшити свій душевний стан або потреба пережити його. Ми живемо під час страшної війни. І багато людей не діляться своїми почуттями. Серед моїх знайомих є люди, які піклуються про інших, а про себе — «якось потім», або просто бояться навіть думати: «Як я?».

Мені здається, що через єднання з музикою ти можеш, не розповідаючи комусь про свої почуття, спробувати пережити їх, але проживаєш в цей момент не один.

У мене теж бувають важкі дні, і я намагаюся себе якось витягати в різний спосіб. Один з них — це музична терапія. І, відповідаючи на питання, коли я впізнаю себе в піснях, наче напруга всередині трохи стихає, і стає легше. Бо є ще хтось, хто пережив те саме або схоже, а значить, я не сама. А зараз як ніколи важливо триматися разом.

Чи була пісня, яку ти спочатку написала лише для себе, а вже потім зрозуміла, що вона виявилася близькою тисячам людей? 

Для мене кожна пісня народжується з певного внутрішнього стану. Якщо це дуже особиста історія, то це просто спосіб прожити свої емоції й висловити те, що всередині. Саме так було з піснею «Любов». Коли я її написала, у мене не було жодних очікувань — я просто відчула, що хочу нею поділитися. І для мене стало великою несподіванкою, наскільки сильно вона відгукнулася людям.

Нещодавно вийшла ваша спільна з OTOY робота «На двох». Він — артист, якого часто асоціюють із гострими соціальними темами, ти — з дуже особистою попмузикою. Що нового ця співпраця відкрила тобі як артистці? 

З OTOY ми змогли поєднати два різні світи й при цьому дуже легко знайти спільну мову. Найцінніше в таких колабораціях — це синергія між творчими людьми. Це завжди нові знайомства, новий погляд на творчість і можливість побачити власну музику з іншого боку.

Найцікавіше, що спочатку ми планували написати одну пісню, але настільки зійшлися творчо, що в результаті народилися дві. Для мене це стало підтвердженням того, наскільки важливо іноді просто довіритися процесу. Ця співпраця точно стала для мене кроком уперед. У нас вийшла дуже сильна відеоробота, і загалом я відчуваю, що це був важливий етап мого творчого розвитку.

Саме в таких колабораціях часто народжуються речі, яких ти сам від себе не очікував.

Сьогодні ми знаємо про артистів набагато більше, ніж будь-коли, завдяки соцмережам. Як тобі здається, чи залишилося в сучасній музиці місце для загадки? 

Мені здається, що місце для загадки буде завжди. Соцмережі можуть створювати відчуття, ніби ми знаємо про артиста все, але насправді це лише та частина життя, якою він свідомо вирішив поділитися. Переживання, думки, внутрішні зміни чи творчі пошуки часто залишаються поза кадром.

Є артисти, які ведуть дуже відкриті соцмережі, а є ті, хто навпаки зберігає дистанцію. Але, як на мене, загадковість не залежить від того, скільки ти показуєш. У кожній людині завжди є щось, чого ми ще не знаємо. Це стосується не лише артистів. Навіть людей, із якими ми давно знайомі, ми відкриваємо для себе по-новому з часом.

Якщо людина тобі цікава, завжди знаходяться нові грані її особистості. Думаю, саме це і підтримує інтерес — бажання відкривати одне одного знову і знову.

Незабаром ти виступиш на Atlas Festival. Які емоції тобі найбільше хочеться залишити зі слухачами після свого виступу? Чим хочеш їх зарядити? І чи готуєш щось, чого вони точно не очікують? 

Як завжди, хочеться подарувати гарний настрій та енергію, можливо вийде когось надихнути чи подарувати приємні спогади. А з нового, ми з Отоєм вперше презентуємо нову пісню «Повільне диско» і буде незвичайний лайв, у нас буде трохи більше людей на сцені!

І наостанок: якщо через десять років хтось слухатиме українську музику середини 2020-х, що б ти найбільше хотіла, аби він зрозумів про ваше покоління? І що б ти хотіла, аби він зрозумів особисто про тебе як про одну з його представниць?

Мені б дуже хотілося, щоб через десять років люди відчули, скільки любові до України, її культури й мови було вкладено в музику цього покоління. Саме в ці роки українська культура пережила неймовірний розквіт — ми почали ще більше цінувати своє, відкривати для себе народну музику, традиції, шукати власне звучання й сміливо показувати його світові. Мені здається, це дуже відчувається в піснях, які створюються сьогодні.

Але я також хочу, щоб пам’ятали, якою ціною це відбувалося. Багато музикантів стали на захист України, багато хто продовжував писати й виконувати музику навіть під час служби, а дехто, на жаль, віддав за нашу країну найдорожче — своє життя.

Це теж частина історії нашої музики, і про неї не можна забувати.

Про мене я б хотіла, щоб люди зрозуміли просту річ: я завжди намагаюся бути чесною. Хочу залишати в піснях світло, любов і надію, щоб навіть у найскладніші часи вони допомагали людям відчувати, що вони не самі.

_______________________________________
Стиль та продюсування знімань: Єлизавета Куриленко – @liza_kurylenko
Фото: Тетяна Ткаченко-Радогуз – @with.ual
Ретуш: Вал @byvalval
PR @nolimits.pa