Культурна полиця: які книги, фільми, вистави й не тільки радить режисер, сценарист і драматург Сергій Кулибишев
ФОТО: Надані пресслужбою (Фотограф: Артем Плуталов); сайти українських театрів та видавництв
опубліковано: 4 травня 2026
У постійній рубриці від Cosmo відомі українці та українки діляться своїми культурними знахідками: від найкращих фільмів та вистав до подкастів та книжок. Сьогодні в нас у гостях — режисер, сценарист і драматург, автор серіалу «Ховаючи колишню» на SWEET.TV Сергій Кулибишев. Що він читає і слухає, яку подію радить відвідати та за якими YouTube-проєктами стежить — усе це та більше в новому матеріалі!
Книги
«Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової
Якщо коротко: це книга, написана водночас весело і болісно. Наче я сам її написав — але це не я. І я у захваті від цього ефекту. Бо я зазвичай пишу для себе, а тут виходить, що інша людина — Євгенія Кузнєцова — написала ніби саме для мене. Я так це відчуваю і саме тому обожнюю цю книгу.
«Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями» Міли Смолярової
Абсолютно нова книга, яка щойно вийшла, про Крим. Я вважаю, що в плані літератури про цей регіон вона навіть краща за роман «За Перекопом є земля». Для мене це дуже важлива тема, і я щиро хочу, щоб цю книгу прочитали всі.
Це атмосферний роман про життя молоді в Сімферополі влітку 2003 року. Книга описує доцифрову епоху, кохання і вибір життєвого шляху в Криму до 2014 року.
«Всьо чотко!» Юрія Рокецького
Це те, чим я зараз живу, — книга про Кузю та Гадюкіних, написана Юрієм Рокецьким, вокалістом гурту «Мертвий півень». Класна книга, найкраща за версією BBC 2024 року. Я раджу всім прочитати її зараз, поки ми готуємо екранізацію. Бо вже наступного року підемо в кінотеатри.
Фільми та серіали
«Гамнет» Хлої Чжао
Як на мене, це найкращий фільм 2025 року. Якщо ви досі його не бачили — відкладайте все і без жодних пояснень чи описів сюжету просто якнайшвидше подивіться його легально на українських стримінгах.
«Жодного вибору» Пак Чхан Ука
Корейське кіно. Тим, кому сподобалися «Паразити», тобто майже всім, — рекомендую. Дуже класний фільм із сильною режисурою. Не вважаю його ідеальним, але він про те, як далеко людина може зайти, щоб не втратити себе і впевненість у собі. І водночас — про те, як складно бути дорослим чоловіком, який забезпечує родину в сучасному світі, що постійно змінюється. Головний герой хоче це робити, але світ рухається так швидко, що можливостей у нього стає дедалі менше. Тож фільм про те, як цей чоловік може далеко зайти для того, щоб зберегти і сім’ю, і повагу до себе, і повагу сім’ї до себе.
«Пітт» від HBO
Рекомендую навіть тим, хто не любить серіали й каже, що не має на них часу, бо «Пітт» — це з великим відривом найкращий серіал за останні кілька років, відтоді як закінчилися «Спадкоємці». Цей серіал не гірший за деякі зразки повнометражного кіно сьогодні. Хоч він і про лікарню, але це не той медичний серіал, до яких ви звикли, якщо дивилися класичні історії цього жанру.
Вистави
«Процес» у Театрі на Подолі
Найкраща вистава з тих, що йдуть в Україні зараз. Якщо ви любите театр, якщо ви не любите театр, якщо ви не знаєте, із чого почати знайомитися з театром, — робіть усе, щоб потрапити на «Процес» Давида Петросяна в Театрі на Подолі.
«Кавказьке крейдяне коло» в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра
Чудова вистава грузинського режисера Дати Тавадзе про те, як залишатися людиною під час війни, катастрофи світу, до якого ти звик. Це і смішна, і людяна, і глибока вистава. Вважаю, що в Україні ми подібного ще не бачили в плані режисури. Тож ця рекомендація для тих, хто вже звик до українських режисерів і режисерок: маєте можливість насолодитися шикарним зразком грузинської театральної школи.
«Жираф Монс» у Харківському театрі ляльок
Вистава театру ляльок за п’єсою українського драматурга Олега Михайлова у постановці Оксани Дмітрієвої, яка цього року отримала Шевченківську премію. Це один з тих випадків, коли справді заслужено. «Жираф Монс» нібито дитяча вистава, але дорослим на ній буде так само класно. Неймовірно щемка, людяна та сучасна історія про жирафа з харківського зоопарку.
«Поліандрія» в Театрі Франка
Довго думав, чи додавати до рекомендацій вистави, до яких я долучений. Але «Поліандрія» за моєю пʼєсою в постановці Давида Петросяна насамперед має важливу місію. Усі квитки, які вам вдасться вловити на офіційних сторінках Театру Франка, — це донати на Superhumans. Ми вже перетнули позначку в мільйон гривень і не зупиняємося.
YouTube
Історія Без Міфів
Зі значним відривом — найкращий YouTube-канал про історію України та світу. Його веде чудовий історик Владлен Мараєв. На каналі є відео різних форматів на будь-які теми. Проєкт існує вже багато років, тримаючи неймовірно високу планку. Це той випадок, коли навіть за мінімального інтересу до історії буде дуже цікаво. А головне — це справжня експертиза, а не аматорство. З розбором міфів та фейків. Власне, як назва й обіцяє, «Історія Без Міфів».
ҐРУНТ з Нотевським
Канал, який замінює мені новини, коли є час. Олександр Нотевський — молодий, але не за віком мудрий та адекватний журналіст. Його аналітика завжди толкова. Він для мене з того ж світу, в якому жив Паша Петриченко. Коли я знаю, що в Україні є такі люди, як Олександр, я спокійний за майбутнє країни. Це автор, який не женеться за хайпом чи неперевіреними фактами, а щиро цікавиться тим, як події в українській та світовій політиці торкаються кожного з нас. І подає це просто, зважено та зі здоровим гумором.
ЦЕЙВО ПОДКАСТ
Цікаво все: і особистість ведучого, і гості. Теми завжди актуальні й часто неочікувані. Тут слова зайві.
Музика
«Нормальне Літо 25» — Ницо Потворно
Музика, що зараз для мене на першому місці. Вважаю, що цей альбом мають послухати всі — хоча б раз. Не так уже й часто музикантам вдається сказати щось настільки влучне про наш час і зробити це, з одного боку, просто, а з іншого — глибоко. Робота справді талановитої людини.
Хіромі Івасакі
Це японська попмузика 70–80-х, яка регулярно мене розслабляє і допомагає тримати ментальний баланс. Хіромі — маловідома в Україні співачка, і на перший погляд здається, що таку музику мало хто любить. Але я просто тащуся.
Подія
Подією для мене стала прем’єра «Троянства» в Театрі Франка у постановці Давида Петросяна, до якої я долучився як актор. Як людині, причетній до театральної спільноти, мені здається, що «Троянство» дуже влучно транслює, де зараз перебуває українська культурна спільнота.
Вистава про те, як митці реагують на війну, як варто чи не варто це робити. Вважаю, що це була потрібна іронія над процесами, які відбуваються в культурі під час війни.
Збір
Донат на підтримку Superhumans Center — сучасного українського центру, що спеціалізується на протезуванні, реконструктивній хірургії, реабілітації та психологічній підтримці постраждалих від війни. Долучитися можна за посиланням.
